Як живуть закарпатські роми в Німеччині

Триваюча російська агресія проти України змусила численні ромські громади по всій країні шукати притулку в європейських країнах. У Закарпатській області, попри віддаленість від зони бойових дій, багато місцевих ромських родин також виїхали закордон. Про один із напрямків європейської міграції ромів Закарпаття, ми поговоримо з ромським громадським активістом Данилом Богаром. Мова йтиме про громади ромів-келдерарів сіл Підвиноградова та Королева, які вважаються доволі «замкнутими» через дотримання вікових традицій та звичаїв. Нещодавно Данило побував у Німеччині, де відвідав своїх земляків, які наразі проживають в одному із таборів для біженців. 

Коротка довідка: Богар Данило – ромський громадський активіст із села Підвиноградова Берегівського району Закарпатської області. Данило є головою Благодійної організації «Фонд милосердя до ближнього (Лашіпо ле жейненге)», написав невелику цікаву книжку про історії ромського поселення Підвиноградова («История первых Цыган Подвиноградова»), а зараз є представником Всесвітньої ромської федерації (World Roma Federation) в Україні – співробітником з прав людини (Human rights officer).

Даниле, чому і як Ви потратили у німецький центр прийому біженців з України?

Я вже багато років активно займаюся громадською роботою у ромському поселенні Підвиноградова, а з початком війни стараюся допомагати тим людям, які знаходяться у важкій соціально-економічній ситуації. Багато ромських родин, як відомо, є багатодітними, зараз їм важко прокормити себе, знайти хорошу роботу. Минула зима була важка, бідні ромські сім’ї дуже боялися, що не будуть мати грошей ні на їжу, ні на дрова. Тому роми почали шукати краще життя закордоном, адже сподівалися отримати кращі житлові і соціальні умови, ніж вони мають вдома.

Німеччина стала тою країною, яка прийняла наших людей до себе, розмістила їх, займається їхньою соціальною адаптацією. Маючи можливість, я відвідав своїх земляків у одному із таких центрів для біженців – він називається «Мерседес». Потрапити у цей Центр сторонній особі є досить важко. Мені допоміг лист з проханням від Всесвітньої ромської федерації, який надав Дені Добобров з Чикаго – директор з міжнародних відносин Федерації. Я йому за це дуже вдячний, як і голові Федерації Джімі Стойці.

Які умови життя наших ромів у Центрі де Ви побували?

Ромські родини з Підвиноградова і Королева вже пів року як живуть у цьому Центрі. Тут вони отримують хороше харчування, в кімнатах є всі умови, вони отримують соціальну допомогу на дітей та дорослих. Це не великі суми, але їх вистачає. Німці вимогливо ставляться до того, аби ромські діти відвідували школу. У тому таборі, де я був, у «Мерседесі», поки не вимагають цього. А вже у сусідньому місті недалеко звідси, три ромські родини із Закарпаття розміщені по квартирах, і тут вже від них твердо вимагають віддавати дітей у садочок та школу. Якщо дитина не відвідує школу – ти не отримуєш соцвиплати.

Загалом у таборі «Мерседес» зараз проживає двадцять п’ять ромських сімей з Підвиноградова та Королева. А у тому другому невеликому таборі, як я вже казав, живуть три сім’ї.

Чим займаються роми у Центрах для біженців?

Ви знаєте, що у нас майже всі родини є віруючими, баптистами. Тому і в Німеччині роми продовжують свої релігійні обряди. Вони збираються на Богослужіння прямо у Центрі, тому що не мають змоги відвідувати німецькі баптистські церкви: співають, причащаються, отримують «преломлєніє».

Роми мають відведений час, коли вони можуть виходити за територію Центру для біженців десь погуляти. Наприклад, поблизу часто відвідують з дітьми безкоштовний атракціон з каруселями.

Як німці реагували на те, що приїхали до них роми з України у такому незвичному одязі?

(Сміється)…. Вони (німці) спочатку побачили такий наш одяг, то вони подумали, що до них приїхали якісь артисти, розумієте. Особливо жінки у таких блискучих одежах, німці думали що вони артистки. Тільки згодом їм пояснили, що довгі яскраві спідниці наших ромських жінок – це традиційне вбрання ромів-келдерарів.

Чи спілкувалися Ви з німецькими ромами або сінті?

У самому Центрі для біженців ні. Я маю знайомих сінті по баптистській церкві, був у них в гостях. Вони носять таку одежу як і українці дома. Щодо наших ромів, то німецькі сінті кажуть, що ще раніше чули, що десь в Україні живуть такі роми, які ходять у довгих спідницях. І їм з цього було дуже дивно, вони казали, що «такі роми вже рідко бувають, які ходять у такому одязі. Наші прабабки тоже ходили у таких спідницях, але через те, що вони влаштовувалися на роботу, то були змушені змінювати свою традиційну одежу на вимоги працедавців. До того ж, їх тоді у довгих спідницях не впускали до магазинів».

Які Ваші загальні враження від Німеччини?

Я дуже радий, що поїхав у цю країну. Німці дуже добре приймають усіх наших людей – і українців, і ромів. Наші найбідніші роми опинилися ніби у іншому світі, вони радуються так, ніби є самими багатими. Слава Богу, їм тепло, мають що їсти, одягнені, живуть у хороших кімнатах. Тепер вони дуже задоволені.

* * *

Funding is provided by the U.S. Department of State’s Bureau of Educational and Cultural Affairs with Meridian International Center as the implementing partner