Христо Кючуков: чому важлива солідарність з українськими ромами

Христо Кючуков народився в консервативній ромській родині в містечку Провадія, що знаходиться в Болгарії. Родина займалась традиційним ремеслом ромів – плетінням кошиків та їх продажем. Батьки Христо сподівалися, що син продовжить сімейну традицію, проте з юних років Христо мріяв про науку та знання. Сьогодні він є одним із найвідоміших ромів, має три ступені доктора наук (педагогічних наук, загальної лінгвістики та теорії освіти і дидактики), є провідним фахівцем у галузі ромських мов та експертом з питань освіти ромських дітей. У 2008 році, через складну економічну ситуацію в Болгарії, Христо переїхав до Німеччини, де й проживає до цього часу. З 2017 року доктор Кючуков є штатним професором Сілезького університету у Катовіцях. Саме в університеті він дізнався про початок війни.

Про війну та українських ромів, у ході розмови з Янушем Панченко, розповідає один із найвідоміших ромів сучасності: 

На фото: Януш Панченко та доктор Кючуков. Січень 2023. Берлін

Яку реакцію у тебе викликали новини про початок війни в Україні?

Коли я дізнався, що почалася війна, перше, що мені прийшло на думку, – це що станеться з українськими ромами? Я провів багато наукових досліджень про Другу світову війну, про становище ромів у цій війні та про Голокост ромів. Дуже дивно, що в XXI столітті повторюється те, що було вісімдесят років тому. Я не хотів вірити в це, але на жаль, реальність така, що Росія зробила вторгнення в Україну. Ми тут одразу почали згуртовуватись задля допомоги українським ромам.

Що спонукало вас надавати допомогу українським ромам?

Я хотів продемонструвати свою солідарність з українськими ромами та допомогти їм, тому ми відправляли гроші для підтримки. У ромській культурі важливо показати підтримку та допомогу людям, щоб продемонструвати, що тобі не байдуже. Нещодавно турецькі роми також постраждали через землетрус, і ми також допомагали їм. Ромська філософія – це завжди підтримувати одне одного, незалежно від того, до якої групи ромів ти належиш. Важливо, що нас пов’язує спільна культура та історія, незалежно від того, в якій країні ми проживаємо. Історично склалося так, що одна група ромів проживає в Україні, інша – в Румунії, третя – у Болгарії або Словаччині, але всі ми належимо до одного народу. Тому важливо підтримувати одне одного, незалежно від місця проживання, і допомагати у разі потреби.

На фото: домашня бібліотека доктора Кючукова

Після початку вторгнення Росії на територію України, багато українців стали біженцями в Європі, в тому числі в Німеччині. Чи маєш ти досвід роботи з українськими біженцями?

Коли відбувається війна, з’являються біженці. Я працював у громадських організаціях, які приймали українських ромів-мігрантів в Німеччині та допомагав цим організаціям у спілкуванні з біженцями з України, оскільки володію ромською та російською мовами. Під час роботи перекладачем я помітив, що ставлення до ромів в Німеччині відрізняється від ставлення до інших приїжджих з України. Ромів не приймають так позитивно, як інших. Це свідчить про те, що в європейських країнах існує сильна упередженість та відкрите расистське ставлення до ромів. Зараз я працюю в німецькій організації, яка допомагає ромам інтегруватися у німецьке суспільство, подолати мовний бар’єр, знайти роботу та інше. З моєї практики я помітив, що у ромів немає довіри до інших, вони остерігаються поганого ставлення до себе. Тому коли вони бачать мене, відбувається якась «хімія», вони знають, що я ром і довіряють мені. А коли ми надаємо їм реальну допомогу, наприклад, допомагаємо знайти роботу або квартиру, вони стають більш впевненими в собі та більш інтегрованими в німецьке суспільство. Це дає мені велике задоволення від моєї роботи, оскільки я допомагаю людям у потребі.

Ти говориш про ксенофобію стосовно ромів у Європі, чи можеш навести деякі приклади? 

Наприклад, у Болгарії, Словаччині та Польщі деякі ромські сім’ї з України не отримали прихисток. Це сталося взимку, коли в них не було навіть води, а жінки з маленькими дітьми були залишені без допомоги від влади. Я також дізнався, що на кордоні зі сторони Словаччини та Польщі ромських мігрантів не приймають, або неохоче приймають, відокремлюють від інших людей. Ще один приклад – на вокзалі у Празі та Будапешті жінки знаходились по кілька днів без допомоги. Мені було дуже сумно, коли я про це дізнався. Я намагався допомогти цим людям і почав обдзвонювати своїх колег та друзів у Чехії, Угорщині та Словаччині. На жаль, не вдалося допомогти всім, але ми зробили все, що змогли.

Для мене це було шоком. Це показало, що навіть під час війни все ще присутня дискримінація та расизм щодо ромів. Лише після наших дуже критичних постів та коментарів у соціальних мережах щодо методів роботи деяких інституцій, я побачив активізацію роботи з ромами. Треба розуміти, що сьогодні це сталося з українськими ромами, а завтра може з болгарськими, словацькими або будь-якими іншими. Я хочу говорити на цю тему, аби люди у Європі знали про це. Те, що раніше відбувалося з ромами у Європі, знову повторюється. Під час Другої світової війни у Європі ромів вбивали, відправляли у концентраційні табори лише через те, що вони були ромами, іншої причини не було. Те, що навіть у такій державі, як Німеччина, роми стикаються з дискримінацією, не можуть орендувати квартири і їм доводиться жити в нелюдських умовах, це все показує негативне відношення, яке було до нас, до ромів, вісімдесят років тому. На жаль, не все змінилося з того часу.

Ти казав, що походиш з Балкан, з регіону, в якому за останні тридцять років відбулось багато воєнних конфліктів, через які роми мігрували з цієї території до Західної Європи. Чи можеш ти розповісти про те, чим відрізняється ситуація ромських мігрантів з Балкан та України?

У 90-х роках, на мій погляд, ставлення до ромських біженців з балканських країн було більш позитивним, ніж зараз, коли ми стикаємося з відкритим антиджипсизмом. Коли я був аспірантом у Амстердамському університеті під час війни у Сербії (1992-1995 рр.), багато людей приїжджало з колишньої Югославії до Голландії, і я бачив, як уряд ставився до ромів. Порівняно з тим, як зараз приймають ромів, тодішнє ставлення було значно кращим. Ромам з Балкан надавали хороші умови для проживання, антиджипсизм не був так поширений, як зараз. Зараз, на жаль, упередження до ромів проявляють навіть державні інституційні заклади. Наприклад, коли українські роми приїхали до Будапешту, їх не прийняли, а з Чехії велику кількість ромів-мігрантів з України відправили до Німеччини. Це показує інституційний расизм щодо ромів у Європі. Найстрашніше, що багато людей ніколи не зустрічалися з ромами, але вже мають сформоване упереджене ставлення до них. Знову ж таки ромів не приймають лише за те, що вони роми, тому вони часто стикаються з дискримінацією та негативним ставленням. Ми одразу «кримінальні і негативні», нас не хочуть бачити у своєму місті, квартирі і т.д.

На фото: фотоколекція на стіні власного будинку доктора Кючукова

Як ти думаєш, що потрібно зробити, щоб ситуація змінилася?

Ситуація зміниться, коли громадські організації, держава та інші не-ромські інституції почнуть говорити про ромів з позитивної сторони, оскільки у ромів є багато позитивних рис. Люди повинні розуміти, що дискримінація ромів – це серйозна проблема, і вона не повинна існувати в нашому суспільстві. Коли я говорю про дискримінацію, люди часто думають, що я говорю так через те, що я сам є ромом. Однак, якщо про дискримінацію говорить, наприклад, німкеня, яка пояснює, що сталося з ромами під час Другої світової війни, як нацисти знищували ромів, то більшість людей вірять їй і її слова набувають значення. Тому не-ромські інституції повинні працювати над створенням позитивного іміджу ромів та боротьбою з расизмом. Однак, для досягнення помітних результатів потрібен час, оскільки позитивні зміни не відбуваються миттєво.

Через воєнні конфлікти на Балканах багато ромів не лише стали біженцями у Західній Європі, а залишилися там жити. У Німеччині я часто зустрічаю ромів з Македонії, Косово та інших країн. Як ти гадаєш, чи багато українських ромів залишаться в Німеччині?

Всі українські роми, з якими я спілкувався тут в Німеччині, хочуть повернутися додому, це те, що вони мені говорять. Українські роми, на мою думку, відчувають себе саме українськими ромами, я думаю це така форма патріотизму. Хоча можна подумати, що в Німеччині може початися нове життя, тут краща економічна ситуація, є багато можливостей, але – вони всі сумують за домом. Роми відчувають себе іноземцями в Німеччині, адже їхній дім – це Україна. Це свідчить про те, що у ромів формується поняття батьківщини, і кожен з нас має свою власну батьківщину. Відбулися значні зміни в житті ромів – раніше вони були кочівниками, і ніщо не тримало їх на одному місці, вони мали лише шатро, бричку та коня. А зараз у них є дім, авто, земля, спогади та родичі, які залишились вдома. Таким чином, роми відчувають себе пов’язаними з Україною, тому для них дуже важливо повернутись додому.

Центральне фото: Доктор Кючуков. Січень 2023. Берлін