«Якщо не я, то хто?»: українські роми руйнують упередження, приєднавшись до боротьби проти російського вторгнення

До Вашої уваги переклад статті про участь ромів у війні в Україні, опублікованої 18.01.2023 р. на сайті The Irish Times. З оригіналом статті можна ознайомитись за лінком - https://www.irishtimes.com/world/europe/2023/01/18/if-not-me-then-who-ukraines-roma-defy-prejudice-to-join-fight-against-russian-invasion/

* * *

Представники маргінальної меншини кажуть, що війна може зруйнувати бар’єри в українському суспільстві

Олексію Панченку знадобилося декілька спроб та понад півтора місяці, щоб разом із сім’єю знайти вихід із-під російської окупації, але вже через тиждень після того, як він опинився з родиною на контрольованій Києвом території, вирішив повернутися назад і зустрітися з ворогом як солдат української армії.

Багато тисяч його співвітчизників, наразі, зголосилися захищати свою країну після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Але вчинок Панченка був особливо вражаючим, оскільки він представник спільноти українських ромів, яка завжди була маргіналізована, іноді переслідувана та зазвичай відчувала упереджене ставлення через брак патріотичної лояльності.  

«Ми разом пили чай, коли я сказав: «записався»», – розповідає Панченко про квітневий вечір, коли він повідомив дружині та її родичам про своє рішення.

«Куди записався?», – запитали мене. «В комісаріат, – відповів я, – завтра йду в армію. Були сльози, плач, але я їм сказав, що зроблю це, так і зробив. А наступного дня я поїхав», – згадує він.

Панченко як батько трьох дітей був звільнений від потенційної мобілізації та заборони виїзду з України, яка поширюється на більшість чоловіків призовного віку.

«Я ні з ким не обговорював це, і це було тільки моє рішення. Я багато чого бачив на власні очі, живучи в окупації, багато чув від друзів і володів вже інформацією про те, що відбувається», – каже він, пояснюючи, що знайшов звіти про жорстокість росіян – особливо проти жінок і дітей.

«У мене також є діти, серед них дві дівчинки. Якщо не я, то хто має йти і допомагати захищати країну?»

Панченко вступив на військову службу 20 квітня в Дніпропетровській області, яка повністю підконтрольна Києву, а на півночі вже є частково окупована територія Запорізької області, де з кінця лютого російські війська контролювали його рідне місто Велику Знам’янку, яке знаходиться біля берегів річки Дніпро.

На фото: Олексій Панченко – український ром, який у квітні минулого року приєднався до армії, щоб боротися з вторгненням Росії після того, як разом із сім’єю втік з окупованої території. Фото надано Олексієм Панченком.

«Коли я заповнював документи, офіцер з набору кадрів запитав мене, якої я національності. Я сказав, що я ром, і він встав і потис мені руку, щоб подякувати за те, що я прийшов служити», – розповідає колишній водій вантажівки, який зараз працює для військових по східній і південній Україні.

«Звичайно, мої близькі переживають за мене. І багато людей були шоковані тим, що ром став військовим – деякі навіть не вірили, що я справді це зробив».

Одним із тих, хто сумнівався, був молодший брат Панченка – Януш – етнограф і дослідник ромської культури, мови та історії, який близько півроку прожив під окупацією на Херсонщині, перш ніж виїхати з матір’ю до Німеччини.

«Він не сказав нікому з нас, що планує робити. Він думав, що люди його не зрозуміють і що багато ромів не підтримають його крок… Він розповів нам приблизно через місяць після того, як пішов до лав захисників. Чесно кажучи, я не вірив, але не знав що сказати, щоб його не образити. Згодом ми побачили його фотографії і зрозуміли, що це правда», – розповідає Януш.

На фото: Януш Панченко, український етнограф ромського походження, який кілька місяців жив в окупації на Херсонщині. Фото надано Янушем Панченком

«До цієї війни військові справи вважалися дуже «не ромськими». Деякі роми навіть сміялися з людей, які були військовими. Але зараз це сильно змінилося і роми дуже пишаються тими, хто захищає Україну. Зараз ромів досить багато в українській армії та силах територіальної оборони», – додає він.

«На Херсонщині, наприклад, багато ромських будинків пограбували, тож майже у кожного є родич чи друг, який постраждав через російських солдатів. Коли справа доходить до вас так близько, багато людей зголошуються йти до війська», – пояснює Януш, чиє рідне місто Каховка, де проживає кілька сотень ромів і досі окуповане.

«Дуже важко жити в місті, де бачиш, як руйнують і розбивають все на вулицях іноземні військові машини, і де страждають твої близькі. Тоді українська армія стає близькою – наша армія – це наші рідні, друзі та сусіди, люди, з якими ми проводили час і вчилися; війна має такий ефект».

Володимир Яковенко, виконавчий директор ромської громадської організації «Арка» в Кременчуці, що в центральній Україні, сказав, що в ромській громаді існує давня традиція уникати військових питань і брати в руки зброю.

«Але причина цієї традиції в тому, що ти не відчуваєш себе частиною суспільства. Чому я маю захищати цих людей, якщо я не є частиною цього суспільства? Краще просто переїхати в безпечніше місце», – каже він про реакцію попередніх поколінь ромів під час різних світових конфліктів.

На фото: Володимир Яковенко, виконавчий директор ромської неурядової організації «Арка» з Кременчука, Центральна Україна. Фото: Деніел Маклафлін

«Деякі солдати-роми казали, що їхні командири або товариші були дуже здивовані, побачивши їх… І це не тільки солдати були здивовані – люди загалом дивуються, коли бачать, що роми допомагають. Це стереотип, що роми не є частиною суспільства, що вони займаються своїми справами і можуть лише брати, а не віддавати», – пояснює Яковенко.

«Коли Охтирка (на півночі України) сильно постраждала на початку війни, ми відправляли туди пальне, акумулятори для мобільних телефонів та інше, щоб допомогти людям. Мер міста подякував у соцмережах ромській громаді Кременчука… і з реакції людей можна було зрозуміти, що вони ніколи раніше не бачили цього».

Яковенко каже, що в Україні проживає до 500 000 ромів, і більшість з них стикаються з тими ж проблемами, як і інші роми в інших країнах – екстремізм, бідність, відсутність доступу до освіти, охорони здоров’я та інших державних послуг – що посилює вплив війни та робить ромів особливо вразливими у ці важкі часи, які забрали життя десятків тисяч людей, а мільйони стали переселенцями.

Роми в Україні також зазнавали нападів з боку ультранаціоналістичних угруповань і ставали мішенню правоохоронців, які звинувачували їх у злочинах, але Яковенко каже, що дискримінація тут не більше, аніж у багатьох іншихєвропейських країнах.

У березні з’явилися фотографії, на яких зображено кількох ромських дівчат, прикріплених скотчем до ліхтарних стовпів у місті Львів та облитих зеленкою, що викликало обурення деяких коментаторів та масмедіа в Росії, які цитували цей інцидент як доказ того, що вони справді борються з «неонацистами» в Україні.

«Наша організація та інші зробили багато, щоб пояснити, що це сталося не тому, що ці люди були ромами, а тому, що їх звинуватили в крадіжці. Це було не законно… але по всій Україні люди намагалися взяти під контроль хаотичну ситуацію, не хотіли мародерства у своїх містах», – каже Яковенко.

Невдовзі після інциденту Ромська рада та Молодіжна рада України оприлюднили відкритий лист, у якому виклали свою позицію щодо війни та звернулися до росіян: «Роми проживають на території України понад 600 років і вважають її своєю Батьківщиною! Все горе і радість, що відбувається в нашій країні, роми переживають так само, як і всі інші», – написали вони. І далі: «Фашизм є неприйнятним для Української держави… Україна має свої проблеми, як і інші країни, але це наш дім, і в нашому домі ми самі розберемося!»

Широко поширене упередження ставлення щодо ромів в Україні та сусідніх державах ЄС не зникло під час війни, і роми скаржаться, що стикаються з дискримінацією, коли тікають від бойових дій усередині країни, перетинають її кордони або шукають допомоги за межами України.

На фото: Олексій Панченко (ліворуч) — український ром, який у квітні минулого року приєднався до армії, щоб боротися з вторгненням Росії після того, як разом із сім’єю втік з окупованої території. Фото надано Олексієм Панченком.

Інколи, навіть, спроби ромів допомогти у війні можна розглядати зневажливо: коли наприкінці лютого роми в Херсоні, як повідомлялося, захопили в окупантів покинутий танк, багато українських та зарубіжних ЗМІ жартували про те, що «цигани вкрали танк у росіян», висвітлюючи образ «ромів крадіїв».

«Заради цього вони ризикували життям – російський солдат запросто міг би їх за це вбити, – але вони зробили це так само, як зробили би і усі інші українці», – каже Яковенко. «Роми зараз показують, що вони дійсно громадяни України. Ті, хто може воювати, йдуть в армію, інші волонтерять і надають гуманітарну підтримку не лише ромам, а всім, хто цього потребує», – додає він.

Януш Панченко каже, що «багато» ромів кажуть йому, що тепер відчувають себе «більш українцями»: «Ця війна – це дуже серйозний удар, емоційний і фізичний, для всіх, хто живе в Україні. Це приносить велику трагедію, біль і страждання. Тож тепер відмінності між людьми різного етнічного походження зменшилися, і кожен бачить себе громадянином держави Україна», – пояснює він.

Віктор Ільчак приєднався до українських збройних сил в 2015 році, через рік після того, як Росія окупувала Крим і направила бойовиків і зброю на схід України, щоб захопити частину Донбасу.

«Моя мати та моя дружина були трохи проти мого рішення, але з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну вони зрозуміли, що ми повинні захищати нашу землю», – каже Ільчак, батько чотирьох дітей з Ужгорода, із заходу України.

На фото: Віктор Ільчак, солдат української армії, який походить із ромської громади в Ужгороді на заході країни. Фото надано Віктором Ільчаком.

«Деякі солдати були здивовані тим, що ром хоче воювати за свою Батьківщину. Але тепер, на щастя, набагато більше ромів захищають країну, – додає він, готуючись повернутися на фронт після одужання від контузії, отриманої на війні, – Є ті, хто виїхав за кордон (рятуючись від війни). Але мої діти пишаються мною і весь час розповідають, що їхній тато не втік».

Панченко каже, що анітрохи не шкодує про військову службу: «Я пішов служити заради своїх дітей. Я хочу, щоб вони жили на нашій землі, вільній землі, і мирно продовжували наші ромські та українські традиції», – пояснює він.

Центральне фото: Олексій Панченко (у центрі) — український ром, який у квітні минулого року пішов до армії для боротьби з вторгненням Росії після того, як разом із сім’єю втік з окупованої території. Фото надано Олексієм Панченком

Усі фото - з сайту The Irish Times

Переклад статті з англійської - Віктор Човка