Ернесто Шатро: покликання, війна, волонтерство, пріоритети

«Потрібно жити не там де я народився, а для чого я народився» 

Початок війни прийшовся якраз на третю річницю мого з родиною від’їзду до Європи і застав нас в Іспанії, де ми живемо вже третій рік. Чому ми поїхали з України? Багато хто тоді не розумів, чому ми їдемо, бо у кожній сфері, все було майже ідеально і очікувалось, що буде ще краще. Проте, я вірю, такі життєві моменти дуже індивідуальні. В моєму випадку, я мав розуміння майбутнього: куди йти, що робити та в якому напрямку рухатись. Тому я лишив все? що роками вибудовував і пішов вперед, у бачення/мрію, яке мені дав Всевишній. 

24 лютого 2022 року, я як завжди прокинувся, виконав улюблені «ранкові ритуали», та пішов будити Ромео, мого сина, щоб готуватися до школи. Зранку я не заходжу у соціальні мережі і не дивлюся новини. Але цього ранку, вмикаючи музику на Youtube, я побачив страшне...почалася війна! Подзвонив друзям та родичам в Україну і вони все підтвердили. З цього дня, наше життя координально змінилося. Майже не спав перші дні. Постійно дзвонив в Україну друзям та близьким. 

Наша рідня потрапила під окупацію в Запорізькій області. Майже цілодобово дивився новини і плакав. Ні про що не міг думати, окрім цього. Всі справи зупинились. Через декілька днів після початку війни, зі мною зв’язалися знайомі моїх друзів, стосовно житла на заході України. З цього моменту я зрозумів, що можу бути корисним: Закарпаття, Львівська область, Угорщина, Німеччина – питання житла, їжі, трансферів... Робив усе, що було у моїх силах. Так почалося моє волонтерство на відстані 3000 кілометрів. 

4 березня я був на навчанні у відділенні Червоного Хреста (місто Алькой, провінція Аліканте). Після навчання вже збирався йти, як побачив хлопця. Виявилося, що він біженець, з Одещини, а в організації немає перекладача. Я допоміг. Потім мені запропонували співпрацювати з Червоним Хрестом і я з радістю погодився. Зараз допомагаю як волонтер у трьох містах в провінції Аліканте. В місті Аліканте зі мною трапилася цікава, навіть трохи кумедна ситуація: на великій території знімальних павільйонів, розташоване ціле містечко для біженців зі всією інфраструктурою та наметами різних органів і поліції в тому числі. Під час консультацій мною біженців, повз мене проходила група поліцейських і побачивши мене, вони здивовані зупинились, з цікавістю спостерігаючи за тим, що я роблю. 

Я спочатку не зрозумів у чому справа, а потім вже після їх вітання та коментарів між собою усвідомив у чому справа. Я був вдягнений в уніформу Червоного Хреста, а на моїй масці був намальований ромський прапор. Справа в тому, що в Іспанії також є «ромські» райони, здебільшого кримінальні та небезпечні. Поліція бачила прапор саме там, тому і мала таке здивування.

1 квітня 2022 року, в провінцію Аліканте приїхало близько 30 000 біженців з України. Тому попереду багато роботи! Мені прийшлося внести певні корективи у своє життя та плани. Важливе переважило термінове і особисте. Саме люди та їх життя і є найбільшою цінністю! 

Р.S. До початку війни я постійно публікував інформацію про підготовку мого сина Ромео до вступу в футбольну академію «Еспаньол» (м. Барселона). Зараз цього не роблю. Вважаю це не доречним у теперішніх реаліях, в яких ми всі живемо. Пізніше опублікую фото Ромео з прапором України у своєму іспанському клубі. Нехай, навіть чотирирічний син, зробить свій внесок і прославить країну, в якій народився!

Слава Україні! Героям слава!