«Приїжджай хоч сьогодні» : Як ромська активістка з Вугледару допомагає ВПО в Мукачеві

У зруйнованому росіянами Вугледарі ромська активістка Рада Каландія втратила житло та бізнес. А три тижні виживання в бомбосховищі порушили в її дитини-підлітка ПТСР - на відновлення знадобилося півроку. З перших днів війни і весь перший час відродження її життя в новому місті з нею була ромська громада. Рада Каландія та її родина знайшли прихисток у Закарпатській області, де тепер активістка адмініструє прихисток для переселенців в Мукачеві та допомагає постраждалим від війни. Ми говоримо з Радою Каландія про виживання в Вугледарі, дискримінацію ромів під час війни та єднання ромської громади. 

В лютий 2022 року Рада Каландія повертається думками неохоче – Вугледар опинився під російським вогнем вже 24 числа. 

“Вже в перший день війни в Вугледарі було точне попадання. Біля лікарні знаходилася військова частина. І, на жаль, в той день загинуло шестеро людей. Люди почали масово виїжджати, але в нас була надія, що такої великої війни не буде”, – згадує Рада Каландія.

Проте вже за тиждень Вугледар лишився світла, води та мобільного зв’язку. Ані працюючих магазинів, ані аптек. Тільки машина із “гучномовцем”, яка сповіщала про евакуацію. 

Вугледар. Джерело: телеграм-канал КураховоПокровскСелидово

У підвалах багатоповерхівки, в якій жила родина Ради, шукали прихистку 220 осіб. Рада Каландія говорить, що згуртованість мешканців до війни врятувала їх під час бойових дій. 

“Будинок був ОСББ, нам повезло, була і скважина з водою, і санвузол. Звісно, сиділи в темноті без опалення. Ми спустили подушки, ковдри. Я винесла казан на 60 літрів. Їжі спочатку вистачало. І ми закупилися завчасно, і сусіди виносили, що в холодильниках є. Готували на газовому балоні, мені дуже пощастило, в мене мудрий чоловік”, – посміхається Рада. 

Проте дедалі нерви в містян не витримували. Перебіжками від під’їзду до під’їзду вони бігли до найближчого пункту евакуації – школи. Родина Каландія ніяк не могла наважитися на цей короткий і водночас безкінечний шлях – їх старша родичка мала важку інвалідність.  

“Дуже страшно було, все сипало, вибухало, навіть страшно згадувати. Ми дівчинці тринадцяти років закривали вуха ватою, шапку надівали, щоб вона не чула того грохоту. Але ж марно, земля дрижить, дитина все одно чує вібрацію. Навіть, в квартиру до себе забігти не могли, постійно знаходилися в підвалі. Двоє людей вийшли покурити в нашому домі, їх вбили уламками снаряду. Пізніше було гірше. Мій чоловік людей ховав”, – згадує Рада та замовкає.