Війна в Україні та міграція ромських громад Херсонщини

Рік окупації Херсонщини та міграція населення через Крим: «заліз він у кошельок у сумкі і забрав у мене 400 доларів і 400 євро, сука!»

Російська війна в Україні триває вже більше року, і кількість українських біженців у Європі вже перевищила 8 мільйонів. Зокрема, жителі територій, які потрапили під російську окупацію з 2022 року, опинилися в найбільш складному становищі. Однією з таких областей стала Херсонська область, де міста Скадовськ, Нова Каховка та Каховка захоплено вже у перший день вторгнення, а 3 березня захоплено і обласний центр – місто Херсон.

Розвиток воєнних подій сильно вплинув на міграційні процеси населення, в тому числі й ромської громади. Більше року люди продовжують безупинно полишати рідні міста та шукати прихистку в інших областях України або країнах Європи. У нашому дослідженні ми зосередимось на напрямках та періодах міграції ромського населення Херсонщини в умовах російського вторгнення та окупації регіону.

За даними соціолого-етнографічного дослідження ромського населення Херсонської області, проведеного Янушем Панченком у 2017 році, там проживало близько 3 500 українців ромського походження. На квітень 2023 року, приблизно 60-70% ромського населення Херсонщини залишили свої рідні місця і виїхали з області. Роми Херсонщини мігрували як у межах України, зокрема до Криворізької, Дніпропетровської та Вінницької областей, так і за її межі ― до Німеччини, Польщі та Бельгії.

Виїзд ромського населення з окупованої Херсонщини почався з березня 2022 року. Перші переселенці відправлялися у Вінницьку та Дніпропетровську області, але найчастішим напрямком переселення було місто Кривий Ріг. На те було декілька причин. По-перше, Кривий Ріг близько розташований до міст Херсонщини, з яких походили ромські переселенці, такі як Каховка, Берислав, Велика Олександрівка та Високопілля. Багато людей сподівалися на швидке закінчення війни і не хотіли від’їжджати далеко від дому. З іншого боку, під час окупації деякі родини ромів постійно їздили з Берислава (Великої Олександрівки, Високопілля) до Кривого Рогу і часто залишалися там, щоб купити продукти харчування та товари першої необхідності, оскільки у їх рідних містах гостро відчувався дефіцит усього. Ось що розповідає про ситуацію у місті на початку весни 2022 року ромська родина з Каховки:

У нас, напрімєр, були сложності во всьом, шо можна, ну, в продуктах. Ми-то запаслись вродє би, но надовго ж його, всього цього не хвате. Воно счезає з нашого поля і всьо. Даже єлємєнтарно, малому ми берем смєсь, я її десь побачіла, мені нада її бистріше, більше набрать, шоб вона була. Ілі ті же самі пампєрси. Це якісь мєлочі, но для нас це була тоді рєдкость. Продуктів не хватало.

Увесь березень 2022 року родина провела у рідному місті та спочатку не планувала виїжджати через дитину, оскільки зробити такий шлях та перетинати лінію фронту з річним хлопчиком дуже складно. Але зрештою, у середині квітня, сім’я вирішила виїхати до Вінниці. Чоловік із цієї родини поділився деталями їхнього виїзду з рідного міста:

Ну, конєчно, то, шо ми проїжали була картінка не із лучших. Це воно було наяву і ми бачіли разні вєщі, оце там, шо люди видно були пострадали, машини разні оце побиті. Много-много тєхніки разной тоже побито було. Ну, от така картіна, і щє ми їхали, і нам пишуть от у Тєлєграм, шо дивіться, потому шо оця дорога була замінірована. Шо тоже дуже велике переживаніє, ми пока проїхали цей кусок, для нас це було, можна сказать, пол жизні ушло, пока ми це все проїжали.

Зі слів наших героїв, організованої евакуації з Каховки на вільні території не було. Люди виїздили самостійно на власних автівках. Щоранку бажаючі виїхати з Каховки збиралися на світанку біля супермаркету «Еко-Маркет», і о 5-6 годині організованою колоною, яка налічувала 60-100 автівок, виїжджали. На початку та у середині весни маршрут пролягав з Каховки через село Коробки (або Таврійський канал) та Мелітопольську трасу у Херсон. Далі через квартал УкрНІОЗ повз Снігурівку та село Кобзарці. Таким чином, люди потрапляли у Кривий Ріг. Далі частина ромів залишалася у Кривому Розі, інша частина продовжувала свій шлях у Вінницю, Дніпро тощо.

Шлях виїзду з окупованої Херсонщини до Кривого Рогу навесні 2022 року.

У цей же період з’явилися перші приклади виїзду ромів з окупованих міст Херсонщини через Крим. Так, у квітні вже як мінімум три сім’ї виїхали до Естонії, Німеччини та Туреччини. А вже у травні частина ромів почала повертатися з вільних міст України на окуповану Херсонщину. Здебільшого поверталися ті, хто жив не у родичів, а винаймав житло. Через 2-3 місяці у людей закінчувалися кошти для оплати оренди, а поширені способи заробітку ромів Херсонщини: перепродаж автівок, реалізація паростків дерев, робота у полі – не приносили достатньої кількості коштів для утримання великих родин. Те саме стосується і родини, яка у квітні виїхала із Каховки у Вінницю. Вже у червні чоловік вирішив повернутися до Каховки, а жінку з дитиною відправив до Німеччини через Львів. Ось що він розповідає про свій зворотний шлях у рідне місто:

Ми приїхали в Запорож’є. Там єсть такий бивший авторинок, там здєлали проєзний пункт, як граница, можно так сказать. Там сначяла украінскі блокпости, на нєкоторих блокпостах заставляют вигружать вєщі, шоб подивицца, шо за вєщі, розстігать сумки, дивляцца все. Ну, таких блокпостов там украінских буквально було де-то сєм. Точно не помню, потому шо я був трошки на адрєналінє. Потому шо там не спокойно дуже. Коли ми начяли проєзжать блокпости, там на втором ілі третьом блокпосту, пробка образовалась, потому шо багато людей, провєряли докумєнти, ну, досмотр. І ми стояли там мінут 20, навєрноє, в цій пробкі. І колона це ж дліна така, і за це врємя ми почюли вистрєлов чєтирє. Я за рульом їхав тоді на бусі і с лєвой сторони я чюв, як були вистрєли. І такі отльоти були, шо машину колихало взривной волной. І ми понімали, шо це отльот був, а тоді вже прильоти були. Нас багато було в машині людей, ми дивилися і бачіли, як в нєскольких кіломєтрах от нас були взриви, грибочки такі пилі, все взривалось. Конєчно, в таких момєнтах потом уже начінаєш думать: Зачєм я поїхав, куда я поїхав, чього я поїхав? Надо було сидіть з сімʼйою дома. Вже начінаєш всю жизнь свою прокручювать в голові, і молився, і молитва. Пока ми проїхали цю зону, то я, навєрноє, раз 150 прочітав «Отчє наш». І страшно було, і руки потіли, і ладошки. Уже начяв вспоминать і за сина за свого, як він, в случяє чього, буде без мене рости, і за сім’ю. Я понімав, шо це дуже велика вєроятность того, шо може снаряд попасти дето хотя би даже рядом с машиной і ударной волной може поубивать всіх. Це було дуже страшно. Ну, слава Богу, ми добралися. А дальше, на хорошей дорогє пришлось вижимать с машини, шо єсть мочі. Вже не став жаліть машину, потому шо машина – це мєтал, а жизні – єсть жизні. Слава Богу, добралися. І потом, там же ж связі не було на лінії фронта, не мог позвонить батькам. А потом, коли вже заїхали в Мєлітополь, стали покушать, проголодались, то трошки ото зашпори одійшли, набрали собі продуктів, бургєров, картошки, всякого такого, шоб просто знаєш ото, стрес снять. А потом позвонив я до своїх і сказав, шо ми в Мєлітополі вже. Всьо, ми проїхали вже всю цю саму стрьомну теріторію. І родітєлі начяли дуже плакать, жінка, мама, батько в шокє були. Вони начяли так плакать, шо я не знаю, вродє би, сказали, шо в мене снаряд попав. Дуже емоционально було, і в мене тоже і сльози наверталися.

Інший хлопець також виїхав із матір’ю у квітні з Каховки у Кривий Ріг. Чоловік розповідає, що виїхав з рідного міста через постійне відчуття загрози з боку окупаційної російської армії, а також дефіцит товарів першої необхідності та дуже високі ціни, адже ціни на продукти у окупованому місті збільшилися утричі, а іноді і більше. Родина знаходилася у Кривому Розі три місяці, чоловік займався перепродажем автівок, але справи йшли не дуже добре, тому він вирішив виїхати у Європу через Крим, але для цього треба було повернутися у Каховку. Родина розповідає, що їхали вони назад пасажирами з незнайомими людьми, які також поверталися з вільної України в окуповану Херсонщину:

Ну, шо, найшли в Інтернеті по об’явлению оцей «Бла-Бла», як раз вони їхали сюда на Каховку. Ми туда позвонили, сказали, шо ми хочєм їхать з ними. Договорились, шо вони заїдуть за нами у Кривий Рог. І ми, оце я, мати і дядько мій, собираємось, по городу бігаємо, оці сумки, ну біда, лишній раз нема де і умицца. Ми такі шо не прєдставітєльні, понімаєм, шо може буть таке, шо вони шяс нас побачять, і свалять. Ми сидимо на вулиці, ждемо їх і балакаємо, сміємося, шо побачять нас, і свалять, бо ми такі настоящі рома – замучяні, з сумками, а на вулиці щє жара, градусов 38, сонце печє. Коли під’їжджають вони, я підходю до них, кажу: Ну, шо ви нас візьмете? Дивлюсь на їх рєакцію, як вони отвітять. Вони сміюцца: Та, возьмём, ну, чего не возьмём? Ну, ми позагружали сумки до них. Їдем, доїхали до Запорож’я. І там уже комєндантский чяс, ми спішили, там минут 20 оставалося до комєндантського чяса. Бо це надо успіть до цого врємєні, бо тоді вже ноччю їхать нізя. І оце ми доїхали, біля оцого погранічного пункта біля Запорож’я, там, де оця очєредь стоїть, колона. Приїхали, чясов 11 ночі, переночювали там у машині всі. На другий день чясов в пять-шесть попросипались. Чясов в 12 начяла вже формірувацца колона. По чють-чуть передвігались, чяса чєтирє оце їхали. Пройшли украінску границу. Там приїхали до сєрой зони, там, де немає нікого: ні наших, ні їхніх. Начяли доїжать до руского поста, нас остановили там. Пропускали, получяєцца, обратно із окупациї в Запорожье ті машини. Ми там стояли дуже довго, ми думали, шо ми не успієм. Потом нас всьо-таки пропустили. Таможню пройшли, получяєцца, уже руску. А цих рускіх ламає, в воздух стреляють, хабісь [мовляв] лякають, дуже агрєсівно себе вели. Ну страшно конєчно, біда його знає, шо у нього в голові, шя шось йому покажецца, буде стрелять у людей. Таніровку заставляли снімать с машин, оце у кого таніровка, то угрожали стєкло розбить. Тоді оце до мене і до дядька до машини підходять і так агрєсівно дуже балакають, хабісь «На выход», начяли нас провєрять. Нам повезло, шо ми з цими ґаджями (не-ромами) їхали, там ґаджі (не-ромка), вона з ними чьотко базарила, вона їх рубала розговором, єслі би ми самі їхали, було б набагато важчє. Проїхали ми рускій пост, ну уже пізно було, ми уже не успівали додому, комєндатский чяс уже опять, на заправкі пришлось нам стать, ночювать. І оце ж спали, чясов в 12. Начяли стрелять. Ми повскакували. Прям над нами все чють було, як це воно стріляло, ці ракєти прям над нами літали. Ті збивають, ті запускають. Но слава Богу, нічього не попало у нас. Полягали спать дальше. Утром повставали, ну, і продолжили путь. Дальше уже вообшє бєз приключэній, постів повно рускіх було правда. Ну, оце получяєтся три дня ми так їхали.

Починаючи з травня, масовий виїзд людей з Херсонщини через Крим до Європи став загальновідомим. Це пов’язано зі збільшенням кількості окупаційних військ в області та зі зростанням активності бойових дій. Зокрема, починаючи з середини червня, обстріли стали нормою практично щоденного життя. Найпопулярнішими напрямками виїзду були Німеччина та Польща, але також були приклади, коли роми з Берислава виїжджали до Франції та Бельгії, а віруючі роми-євангелісти з Херсона навіть потрапляли до США.

Для виїзду у Європу через Крим з Херсонщини існували два варіанти: перший – виїзд власним автомобілем, другий – відправлення за допомогою транспортних компаній, які регулярно організовували виїзди з Херсонщини через Росію до Варшави. Двома головними транспортними компаніями, які займалися перевезенням пасажирів з Херсонщини, були «Южный Экспресс» та «Спутник». Номери перевізників люди знаходили через рекламу в Facebook або через знайомих, які вже виїхали раніше. Для виїзду пасажирам потрібно було самостійно перетнути так званий кримський кордон, переважно через Армянськ. Після цього пасажирі сідали у невеликий бус та відправлялися до Сімферополя, звідки автобус типу «Неоплан» відправлявся до російсько-латвійського кордону. Вартість такого квитка складала 550-650 доларів за одного пасажира:

Мені Рустам дав номер кампанії, він з ними виїзжав, у нього була нормальна поєздка, потому і я решив їхать з ними. Нас да́до [тато] одвіз до граници до Армянска, там ми пішком переходили границу, це караул – сумки, дитина. Вона (жінка) з дитиной пройшли перві, і ждали нас уже на той стороні граници, а нас с хлопцами провіряли довго. Мене дуже не провіряли, а брата провіряли – роздівали, татуіровки шукали, тєлєфон провіряли, ну так як і всіх. А як прошли ми провєрку, то на той стороні нас уже ждав бусік од цой фірми. Вони всіх звозили у Сімфєрополь, а оттуда вже їхали дальше, до латвійской граници. Дорога була дуже тіжола, ноги пропали, отікли, ми їхали до латвійской граници три дня, автобус ламався. Но доїхали ми так, там нас автобус оставив, і дальше ми переходили границу, ца шо на виїзд з Росії, пішком.

Того ж місяця чоловік, який раніше приїхав з Вінниці, також вирішив поїхати через Крим до Німеччини, куди його жінка та дитина вже відправилися кількома тижнями раніше. У Каховці хлопець та ще декілька ромів організувалися та виїхали власним автомобілем до Криму:

Доїхали до ми Крима. На кримской таможні, там єсть комната допроса така, там допрашивают чєловєка: Чього ти пересікаєш руску таможню, по якому поводу ти їдеш. Чі якесь імєєш ти отношеніє к ЗСУ, чі єсть в тебе знакомі в ЗСУ і так далєє. В пєрвую очєрєдь беруть твій тєлєфон, просматрівают все на налічіє недопустімого, по їхнім мєркам, і цим врємєнєм задають тобі вопроси. В мене на той момєнт не було тєлєфона мого, бо у мене його ізʼяли на українской границі. Я купив тєлєфон у ламбарді, ще давно, года два назад, і як їхав із Вінниці в Каховку, там українский пост, провіряли тєлєфон, і получілась так, шо мій тєлєфон у розиску, того мені пришлось оставить їм свій тєлєфон. І чэрез це, коли я кримску границу пересікав у мене вже не було тєлєфона. І я у своєї сестрички двоюрідної взяв тєлєфон і кажу: Хай хоч якийсь телефон буде. І коли мене завели в комнату допроса у Криму, попросили тєлєфон, я дав оцей тєлєфон, я сказав, що це моєї сестрички, мого тєлєфона немає. Ну, цим врємєнєм він каже: А як я тебе пустю на чужий тєлєфон? Я єму об’ясняю сітуацію, шо у мене тєлєфона немає, його забрали. Причєпився він до мене за цей тєлєфон: Шо ти дав мені дєтскій тєлєфон, де твій тєлєфон? Уже бачу припадок його б’є. Потом він попросив мене знять футболку подивицца татуіровки. На мені татуіровок не було, я покрутився. Пока я покрутився, туда-сюда, він каже: Повернись задом, постой так. Пока я так стояв, він заліз цим врємєнєм в кошельок у сумкі і забрав у мене 400 доларів і 400 євро, сука! А це всі лове́ , шо у мене були. І тоді якось рєзко його попустило, уже каже, шо я можу проходить дальше. Якось бистро він перемінився. Я сначяла не поняв, а тоді уже на Росії кинувся до грош, а там пустий кошельок. Корочє остався я вообшє вполностью без дєнєг і без тєлєфона. Остались тільки документи, вєщі і я сам.

У серпні, ще одна родина, яка повернулася до Каховки з Кривого Рогу, вирішила виїхати до Польщі через Крим. Постійне збільшення російських окупантів у рідному місті та економічні труднощі спонукали їх до такого рішення:

Єслі чєсно, я вернувся у Каховку зараді того, шоб одтуда виїхать на Польшу, бо у Кривом Рогу у нас особо не получялось нічього заробить, у Каховкі таке саме, людей нікого немає, усі виїхали, цени – космос, ще ці солдати бігають, біда їх знає, забіжить якись з автоматом у хату умаре́ла [убʼє]. Там нерєально було, дохода нема, а росходи ідуть, з бабками напряжно було. Ну, от шо їсти? Траву їсти? Чі шо їсти? І ще за квартіру надо було платить. Того ми вернулися в Каховку, ми побили дома менше місяца, а тоді я, мамка, і щє парєнь і його мамка, ми виїхали машиной на Крим. Доїхали до Чьонгара, там уже граница кримска. Там очєрєдь, машин 70, стояли ждали. І уже як дошла наша очєрєдь, заїхали ми на границу. А там с той сторони у Каховку вєртальоти валять, самальоти валять, а там уже якийсь, роздертий їде з Каховки у Крим обратно, ну біда. Ну дождались ми очєрєді, заїжаєм на саму границу, а там мужчін, хто виїжає на Росію, допрашують, кабінки стоять, і по одному чєловєку гукають і допрашують. І там такі не прості рая́ [поліцейські], а баре́ [великі]. І оце допрашивать мене начяли і питає він мене: Как у вас там в городе обстановка, после того как наши зашли? Кажу: Всё хорошо, город расцвёл, торговля хорошая, заработок хороший, никогда так не было в городе хорошо, как сейчяс. Ну а шо йому казать, я счітаю це тупізмом – приїхать на границу і доказувать йому своє. Тоді питає він: Как ты относишься к спецоперации? Кажу: Мы цыгане, не образованные, мы с базара живём, нам всё равно, лишь бы спокойно было. Ну так багато хлопців казало, с’їзжало на те, шо рома, неграмотні. І вони тоді особо так не допитували, бі́стом [начебто] рома́, чяладе́ [дурні], шо з них питать.

Усі люди виїжджали власною автівкою або рейсовим автобусом приблизно однаковим маршрутом до латвійського кордону. Різниця полягала лише у конкретному КПП на виїзді з Росії. Найбільш популярними КПП були «Ублінка», «Бурачкі» та «Лудонка». Деякі роми вирушали до Польщі через Воронеж та Білорусь, але цей напрям не став популярним через приклади, коли деяких ромів не впускали в Білорусь. Більшість людей не ризикували і відразу вирушали до латвійського кордону у Псковській області. 

Один із маршрутів яким виїжджали біженці з Херсонської області у країни ЄС (Каховка – Джанкой – Керч – Ростов-на-Дону – Москва – Бурачкі – Резекне – Варшава).

Родина наших героїв, які виїхали автобусом з Каховки, перетинала кордон на виїзді із Росії на КПП «Ублінка». Ось що розповідає жінка з цієї родини про їхній виїзд з Росії:

Русскую границу было проходить тяжело. У нас там малая заболела, аллергия, её комары покусали, она опухла вся. Мы долго ждали, чтобы заехать в Латвию. Мы весь день прождали до ночи. Нас просто никто не хотел проверять, много людей было на таможне, и просто не хотели проверять документы. Они себе искали какие-то работы, занятия, главное – чтобы не пропускать украинцев через таможню. Часов десять мы проходили. Даже с маленькими детьми, маленькие совсем дети, по два, по три месяца, никого не пропускали. Поэтому, с русской таможней тяжело было. Проверяли всё: все сумки, всё обыскивали. Ну, женщины быстрее все равно немного проходили. А в Латвии мы прошли очэнь легко. Всё быстро. Нас никто долго не задерживал. Но мужчин долго ждали, потому что через русскую границу их задерживали очэнь. Мы же проходили пешком, и нас ждал автобус польский уже на той стороне, но все равно нужно же было дождаться пока все пройдут. Поэтому мы до утра ждали в автобусе пока все соберутся.

Інші дві родини з Каховки, які їхали власними автівками, перетинали кордон через КПП «Бурачкі» та КПП «Лудонка». У обох випадках люди розповідають, що їх довго не пропускали і навмисно затримували, очікування тривало від 15 до 40 годин:

Приїхали ми оце на граніцу у Псковску область, машин начє не дуже і багато було, я насчітав менше ста машин. Я думав, там болєє-мєнєє бистро буде, а тоді стоїм очєрєдь вообшє не двигається, простояли ми там чясов 30. Приїхали чясов пять вечіра на границу, ночювали там в машині, і тіко в сєм чясов ночі на вторий день, наша очєрєдь пришла заїзжать на саму границу. Пока ждали, пропали ― тяжело було, жара страшна, там нічього не обустроїно, нема ни де покушать, ни умицца, ни пройтись десь [туалету немає], тіжело дуже. А ті харчі, шо ми брали, вони пропали од жари, повикидували все. Оце тіко одне, шо там заправка була, трошки дальше, то туди можна було ходить, ну це не близько було, но другого варіанта не було. Заїхали ми уже туда на границу саму, вони заставили вигружать усі вєщі, розкривать сумки. А тоді взяли їла [документи], і всьо, просто ми стоїм чясов пять-шесть нічьо не робицца, просто стоїм. Ґаджє́ уже наші начінають нєрвнічять, там багато ґаджє́н тоже їхало з Херсона, з Луганска. І оце як хтось начінає качять, з наших ґаджє́н, права, вони находять причіну і не пропускають, вертають назад у Росію, провоцирують людей. Ну, ми так нічього не казали, сиділи там на лавочкі ждали скіки надо, і оце у чяса 2 ночі нас тіко випустили з Росії.

Після перетину російсько-латвійського кордону пасажирів, які виїжджали автобусом, забирав інший автобус та відвозив їх до кінцевої зупинки у Варшаві. Потім люди самостійно продовжували свій шлях. Родина одних з наших героїв відправилася до центру гуманітарної допомоги «PTAK» у Варшаві, де волонтерка допомогла їм придбати безкоштовні залізничні квитки до Берліна. Але кінцевим пунктом для родини було місто Кельн:

Купила нам раклі́ [не-ромська дівчина] бєсплатні білєти, пішли ми на вокзал. Ну тіжело розобрацца на вокзалі у Варшаві було, це я начє кажен день там, не змогли ми сразу найти платформу нужну, і в ітогі не успіли на поїзд, прийшлось нам брать другі білєти уже за свої лове́. А цей поїзд, вторий, должен був одправлятся у 5 утра, а тоді уже було чясов 11 вечіра, і ми рєшили, шо нема смисла возвращацця у лагєрь, і рєшили ночювать на вокзалі, вона (жінка) з дитиною пішли у комнату для «матєрі з дитиною», а ми с хлопцами прям там на платформі спали. А поїзд, це чюдо якесь, опоздав чяса на два, ще довше ждали. Ну, як би там не було, поїхали ми цим поїздом у Бєрлін. Приїхали туда, там палатки тіпа як лагєрь тоже, зашли туда. Ну воно видно сразу, шо рома зашли, муя́ кале́ [обличчя темні], сумки оці, ще і дорога така. Підішов до нас там ром, розпитився: Рома́? Ката́р тумэ́, кари́нг ла́дэн ? [звідкіль ви, куди їдете?] Брат єму каже: на Кьольн. Пішов він з нами на вокзал, взяв нам там білєти, от так ми бєз лове́н доїхали до Кьольна, а там уже нас родичі встрічяли, у них на квартірі були перве врємя.

Ром-мігрант з міста Каховки у німецькому таборі для біженців. м. Боштедт, серпень 2022 р. Фото з архіву Януша Панченка.

Російська війна в Україні триває вже 14 місяців, і хоч правобережну Херсонщину звільнено ще 11 листопада 2022 року, лівобережна її частина досі залишається під російською окупацією. Тому міграція ромів з лівого берега через Крим продовжується безперервно протягом усього періоду повномасштабної війни, хоч починаючи з жовтня 2022 року – вже не так активно. Також порівняно з весною-літом 2022 року, трохи змінилися напрямки міграції: наприклад, вже майже ніхто не відправляється у Польщу, основна частин прагне потрапити до Німеччини. А з 2023 року популярним напрямком стає Ірландія та сам Крим.

Незважаючи на те, що більшість ромів виїхала та продовжує виїжджати, деяка частина залишається там і наразі. Це переважно люди, які опинилися в найскладнішому становищі, адже виїхати на територію України стало неможливо ще з серпня 2022 року, а міграція через Росію в Європу потребує значних коштів, особливо для великих родин, яких більша частина людей, що залишилися, не мають.

Центральне фото: Ромська мігранти з міста Каховки та Нової Каховки у гуртожитку для біженців. м. Тросдорф, листопад 2022 р. Фото з архіву Януша Панченка.