Роми – це частина України та її історії

До Вашої уваги інтерв’ю ромського громадського діяча з Херсонщини Януша Панченка зі своїм другом та колегою Віктором Човкою - журналістом, громадським діячем з Ужгорода. Це розмова про про війну та навколо неї:

Як ти жив до війни? 

Я працював на місцевому телебаченні в Ужгороді, на «21 каналі Унґвар», був автором ромської програми «Романо Лав» (ромське слово), наразі вона у простої, але незабаром ми повертаємося в ефір. Також, займався громадською роботою, очолюю громадське об’єднання «Гідність», загалом було спокійне життя, але все перевернулось із ніг на голову з початку російського вторгнення. Навіть дивлячись на те, що ми живемо «на краю» війни і до нас, Слава Богу, нічого не долітає і не вибухає. 

Як відреагували роми у перші дні вторгнення російських військ в Україну? 

Паніка та повний хаос були в кожній родині. Закарпатська область розташована близько до кордонів Словаччини та Угорщини, я думаю, 20 % ромів Ужгорода виїхали в Європу в перші дні війни. Але вже швидко половина із них повернулися додому.

За місяць до початку війни ти гостював у мене Каховці (Херсонська область) і вже тоді багато говорив про потенційне вторгнення. Звідки такі передчуття були? 

Я виріс на Закарпатті на півдні України навіть ніколи не був, тому після приїзду до Каховки я відчув страх через вашу територіальну близькості до Росії, до того ж про високу вірогідність вторгнення, говорили через усі можливі канали. Коли я приїхав у твоє місто, то тільки тоді зрозумів, що від Каховки до окупованого Криму всього 100 км., коли я їхав, то цього не знав, а от як би знав, то можливо взагалі не приїхав би (сміється). Ми тоді ще жартували, що у разі окупації, залишусь жити з вами. Бо, що тоді робити, як повернутися додому? Я часто згадував про свій приїзд у Каховку після початку війни. 

Яким для тебе був перший день війни?

Багато хто жартує, що я передчув початок війни, за день до вторгнення, 23 лютого я виїхав закордон для написання декількох журналістських статей. А у ніч з 23-го на 24-те лютого, о 5-ій ранку мені зателефонував тато, і сказав «почалось, війна». Не хотілось в це вірити, але «заліз» в Інтернет і одразу побачив відео з вибухами та новини про вторгнення Росії на територію України. Тоді ж подзвонив дружині аби вона їхала до мене у Словаччину. Але через місяць ми із родиною повернулися в Україну.

Чому вирішив повернутися?

Чесно сказати, ми були впевнені в тому, що окупанти не доберуться до Західної України, а нам дуже хотілось додому, не дивлячись на війну. Також ми мали намір допомагати переселенцям та нашим ужгородським ромам, які опинилися тепер ще у важчій ситуації. Ми почали надавати гуманітарну допомогу: продукти, ліки, одяг як ромам, так і не-ромам, за що вдячні німецькому фонду «EVZ». Також велику увагу наша команда приділила інформаційному висвітленню подій в Україні, пов’язаних зі станом ромських громад. Ми записували історії війни з уст очевидців, висвітлювали тему служби ромів у ЗСУ та роботу волонтерів. Власне цією роботою ми і зараз займаємось.

Багато людей в Україні мігрували на Закарпаття, особливо із найбільш гарячих точок, розкажи як була організована робота з ВПО? 

Багато людей приїздило на евакуаційних поїздах, автобусах, автомобілях, найбільшою проблемою було розміщення. В більшості місцеві ромські релігійні громади допомагали ромським переселенцям – селили їх у церкви та у себе вдома. 

Без сумніву, місцева влада Ужгорода допомагала ромам, але деякі роми скаржились на упереджене ставлення до них: говорили, що їх не пускали у вагони, виганяли з вокзалів і не давали навіть води дітям, що їм не хочуть здавати в оренду житло, деякі скаржились у відмові притулку для переселенців і відмові у наданні гуманітарної допомоги та обідів. Стикався зі скаргами, коли ромів дискримінували під час перетину кордону з ЄС. А є випадки, коли роми з Польщі повернулись в Ужгород через погане ставлення до них. Інша ужгородська родина розповіла, що у Чехії був сегрегаційний поділ переселенців на ромів і не ромів під час розселення. Ось, ромів з маленькими дітьми заселили в місцеву в’язницю, навіть фото є … 

Які були взаємовідносини між переселенцями-ромами і не ромами в Ужгороді, які проживали разом? 

В одній із ромських церков Ужгорода проживало більш ніж 100 осіб, більшість з них були роми, але серед них були й українці. Коли я там був, то не бачив ніяких проблем у відносинах. Українці навіть казали, що не очікували допомоги від ромів, тож були вдячні їм. Прихожанка ромської церкви відала їм свій дім, безкоштовно звісно, а сама пішла жити до доньки. Ця українська родина і досі живе в ромському поселенні. Я думаю роми проявили себе, як приклад того, що у важкі часи не важливо якої ти національності, потрібно допомагати усім без виключення та упереджень. Живемо в одній країні, у часи такої біди потрібно допомагати одне одному.

А як щодо ромів, які переселилися в Ужгород зі східних та південних регіонів, адже вони мають трохи інше уявлення про ромську культуру. Чи виникали якісь конфлікти з місцевими через це?

Серйозних конфліктів не виникало, але деякі суперечки та плітки були звісно, без цього ніяк. Були з боку переселенців деякі спроби нав’язування суворіших правил щодо вбрання жінок, але ніхто з ужгородських ромів не звертав на це уваги. 

Як ще змінилася твоя робота з початком війни? 

На нашому інформаційному ресурсі «RomaUA» з’явилось більше роботи. Почали висвітлювати новини про ромів, які боряться за свободу та перемогу України. Роми є частиною історії країни, серед наших знайомих є багато героїв, які захищають Україну на передовій. І це один з прикладів, що роми не такі, як про них звикли думати. 

Коли була перша хвиля ромів, які добровільно пішли захищати Україну? 

Одразу ж яка почалась війна, багато ромських хлопців на Закарпатті добровільно пішли до місцевих військкоматів, а інші – у ТрО. Знаю, навіть, ужгородську родину з якої одразу три рідні брати пішли служити. Багато ромів зголошувались про допомогу у побудові захисних та фортифікаційних споруд у межах нашої області. 

Чи можуть роми бути патріотами своєї країни, чи суперечить це «романіпе»?

Можуть, у багатьох людей застаріла уява про ромів. Нова ґенерація ромів, ромів-патріотів зараз стоїть на захисті України. Насправді війна змінила погляди, і не лише ромів, на життя, родину, людей які оточували тебе. З’явились нові погляди на суспільно-політичне життя країни. Хочеш або ні, але нові реалії, місце проживання, труднощі – всі ці речі точно змінюють світогляд.

З одної сторони ти розповідаєш про ромів на фронті, а з іншої – дискримінацію. Як ці дві речі можуть співіснувати? 

На війні гинуть і роми, і українці. Ми переживаємо однакові страждання, тому ці дві речі не сумісні. До усунення дискримінації щодо ромів в Україні ми будемо йти поступово, це не може відбутися за один день, місяць чи рік. Головне зараз перемогти ворога.

Після закінчення війни як ти думаєш, чи будуть зміни якісь в українському суспільстві по відношенню до ромів? 

Будуть звісно, вони вже є. Якщо проаналізувати соціальні мережі, то можна побачити багато позитиву про ромів зі сторони українців. Роми віддають своє життя за Україну і українське суспільство це бачить і знає. Я думаю, історія України не забуде про ромів, я впевнений. 

Як ти бачиш завершення війни? 

Перемогою України, звісно, включно з поверненням Криму. Впевнений у цьому! Бачу Україну благословенною, мирною, щасливою та заможною! 

Фото - з відкритих Інтернет-джерел, соціальної мережі Фейсбук.