Роми – це частина України та її історії

До Вашої уваги інтерв’ю ромського громадського діяча з Херсонщини Януша Панченка зі своїм другом та колегою Віктором Човкою - журналістом, громадським діячем з Ужгорода. Це розмова про про війну та навколо неї:

Як ти жив до війни? 

Я працював на місцевому телебаченні в Ужгороді, на «21 каналі Унґвар», був автором ромської програми «Романо Лав» (ромське слово), наразі вона у простої, але незабаром ми повертаємося в ефір. Також, займався громадською роботою, очолюю громадське об’єднання «Гідність», загалом було спокійне життя, але все перевернулось із ніг на голову з початку російського вторгнення. Навіть дивлячись на те, що ми живемо «на краю» війни і до нас, Слава Богу, нічого не долітає і не вибухає. 

Як відреагували роми у перші дні вторгнення російських військ в Україну? 

Паніка та повний хаос були в кожній родині. Закарпатська область розташована близько до кордонів Словаччини та Угорщини, я думаю, 20 % ромів Ужгорода виїхали в Європу в перші дні війни. Але вже швидко половина із них повернулися додому.

За місяць до початку війни ти гостював у мене Каховці (Херсонська область) і вже тоді багато говорив про потенційне вторгнення. Звідки такі передчуття були? 

Я виріс на Закарпатті на півдні України навіть ніколи не був, тому після приїзду до Каховки я відчув страх через вашу територіальну близькості до Росії, до того ж про високу вірогідність вторгнення, говорили через усі можливі канали. Коли я приїхав у твоє місто, то тільки тоді зрозумів, що від Каховки до окупованого Криму всього 100 км., коли я їхав, то цього не знав, а от як би знав, то можливо взагалі не приїхав би (сміється). Ми тоді ще жартували, що у разі окупації, залишусь жити з вами. Бо, що тоді робити, як повернутися додому? Я часто згадував про свій приїзд у Каховку після початку війни. 

Яким для тебе був перший день війни?

Багато хто жартує, що я передчув початок війни, за день до вторгнення, 23 лютого я виїхав закордон для написання декількох журналістських статей. А у ніч з 23-го на 24-те лютого, о 5-ій ранку мені зателефонував тато, і сказав «почалось, війна». Не хотілось в це вірити, але «заліз» в Інтернет і одразу побачив відео з вибухами та новини про вторгнення Росії на територію України. Тоді ж подзвонив дружині аби вона їхала до мене у Словаччину. Але через місяць ми із родиною повернулися в Україну.

Чому вирішив повернутися?

Чесно сказати, ми були впевнені в тому, що окупанти не доберуться до Західної України, а нам дуже хотілось додому, не дивлячись на війну. Також ми мали намір допомагати переселенцям та нашим ужгородським ромам, які опинилися тепер ще у важчій ситуації. Ми почали надавати гуманітарну допомогу: продукти, ліки, одяг як ромам, так і не-ромам, за що вдячні німецькому фонду «EVZ». Також велику увагу наша команда приділила інформаційному висвітленню подій в Україні, пов’язаних зі станом ромських громад. Ми записували історії війни з уст очевидців, висвітлювали тему служби ромів у ЗСУ та роботу волонтерів. Власне цією роботою ми і зараз займаємось.

Багато людей в Україні мігрували на Закарпаття, особливо із найбільш гарячих точок, розкажи як була організована робота з ВПО? 

Багато людей приїздило на евакуаційних поїздах, автобусах, автомобілях, найбільшою проблемою було розміщення. В більшості місцеві ромські релігійні громади допомагали ромським переселенцям – селили їх у церкви та у себе вдома. 

Без сумніву, місцева влада Ужгорода допомагала ромам, але деякі роми скаржились на упереджене ставлення до них: говорили, що їх не пускали у вагони, виганяли з вокзалів і не давали навіть води дітям, що їм не хочуть здавати в оренду житло, деякі скаржились у відмові притулку для переселенців і відмові у наданні гуманітарної допомоги та обідів. Стикався зі скаргами, коли ромів дискримінували під час перетину кордону з ЄС. А є випадки, коли роми з Польщі повернулись в Ужгород через погане ставлення до них. Інша ужгородська родина розповіла, що у Чехії був сегрегаційний поділ переселенців на ромів і не ромів під час розселення. Ось, ромів з маленькими дітьми заселили в місцеву в’язницю, навіть фото є …