Header background image
Preloader desktop icon Preloader mobile icon
Олександр Райков - закарпатський ром на службі в ЗСУ
19:00
14 листопада 2022 р.

Олександр Райков - закарпатський ром на службі в ЗСУ

Олександру Райкову тридцять шість років, у нього велика родина – дружина та дев’ятеро дітей. Олександр родом із Закарпаття, а саме з Мукачівського району. До війни працював будівельником – маляром та штукатуром. У Збройних Силах України Олександр служить вже вісім місяців. 

24 лютого перші вибухи ворожих ракет Олександр тоді не почув, адже Закарпаття – найвіддаленіша область від росії, а про початок війни дізнався вже з новин. Перші думки, які прийшли в голову Олександра, були про готовність стати на захист Батьківщини. Олександр згадує: «Дружина почала плакати, не хотіла відпускати мене. Встав вранці в понеділок, сказав їй, що іду на ринок купити сітку-загородку для курей. А вона питає мене «так, а чого не хочеш, щоб я з тобою їхала?». Тоді сказав їй, що зараз повернуся і тоді «поїдеш зі мною». Взяв з собою племінника, він мене відвіз до місцевого військового комісаріату. Я пройшов медичну комісію, мене взяли на службу. Звідти вже згодом відправили на навчання, де я пробув місяць, а потім вже відправили далі».

В Олександра два старші сини вже майже повнолітні – одному вісімнадцять років, а другому сімнадцять, проблем з тим, щоб пояснити куди він іде та навіщо не було. Хоча сини і намагалися поговорити з батьком протягом тижня і відмовити від служби. Але Олександр стояв на своєму: «Я їм пояснив, що це наш обов’язок. Я хочу, щоб ви спокійно жили в мирній країні. Я мушу поїхати. Я вас дуже люблю і поважаю, але інакше я не можу. Я став для них прикладом і тепер вони також хочуть піти захищати свою землю».

І як Ви до цього ставитесь?

Олександр каже: «Я вважаю, що це правильно. Хлопці мають навчатись і бути готовими та підготовленими до того, якщо щось стається в нашій країні, вони мають одразу захистити себе і свою сім’ю. До війни я не служив в армії, адже одразу одружився та й діти скоро появилися. Тоді я думав, що це не треба мені в житті. Але зараз розумію, що це не так. Армія має бути завжди».

А молодшим дітям було важче пояснити, куди зник їхній батько. Олександр пояснив дітям, шо пішов захищати свій дім. «Важко було їм це пояснити, і зараз їх не вистачає дуже, але вони вже потроху звикають та чекають, пишуть завжди, моя жінка каже, що дуже не вистачає їм батька», розповідає Олександр.

За весь період служби в нашого захисника поранень, на щастя, не було, але зі слів героя, були такі ситуації від яких дуже важко хлопці всією бригадою відходили. Попадали декілька раз під обстріли, на щастя, все обходилось. Також часто саме тій бригаді, в котрій служить Олександр, допомагають волонтери – підвозять продукти, каремати, одяг. 

Також Олександр розповів нам про найжахливішу ситуацію, яка сталася у нього на службі: «Двадцять шостого листопада, ми, можна сказати, народилися всі заново. Наш підрозділ попав під обстріл, ми стримували ворога. Нас вирахувати та почали обстрілювати з «градів». Наші побратими нам дуже допомогли: ми отримали підтримку з повітря і нам вдалося відійти. Ми не здали позицію». 

Чи змінила війна Ваше фізичне та моральне здоров’я?

«Здоров’я, Слава Богу, є. Лікарі часто відвідують нас, а щодо морального стану, то я вже просто звик. Думка про те, що в країні війна, спочатку лякала. А тепер, коли я розумію, що всіма силами намагаюся врятувати країну від нелюдей, заспокоює. Хоч це і складно. За всю свою службу я був вдома один раз – на три доби приїхав до родини. Звісно ж, я дуже зрадів. Але спати не зміг. Я знав, що там побратими чекають, і мене навіть думки про них не відпускали. Розумів, що треба скоріше їхати до них. Ми з хлопцями стали не тільки товаришами по службі, а й побратимами, які цінують один одного. Всі стали однією сім’єю, не дивлячись на те, хто якої нації. Попри те, що я ром – ми одна нація, всі п’ємо з однієї пляшки. Я зрозумів, що війна змінила мене. Якщо до війни по життю я був не серйозним, то зараз я ніби подорослішав на багато років вперед. По іншому почав думати про всіх людей. Хочу щоби війна вже закінчилася і я з чистою совістю поїхав додому до своїх діток. І вірю, шо саме так все і буде! Все буде Україна!»

Ось так ми можемо більше розуміти, як одне горе об’єднало всіх людей, не дивлячись хто якої нації. Завдяки таким сміливим ромам, як Олександр, які на рівні зі всіма іншими відважними солдатами воюють, ми всі спимо спокійно.  

Автор: Зіна Прокопенко, мережа EqualNet

Додати коментар

0 / 1500

Коментарі - 0

  • Немає доданих коментарів :(
Loader desktop icon Loader mobile icon