Історії війни: Костянтин Бузила з Одеси

Ром Костя розповів нам як він живе під час війни та чим допомагає Україні: «Не дивлячись на те, що я сьогодні знаходжуся далеко від власного дому та своєї країни, свою користь та допомогу я все одно намагаюся приносити».  

«Мене звати Бузила Костянтин Філіпович. В мене є дружина Крістіна та троє маленьких діточок – Ізабелла, Бахтіяр та зовсім маленька Іларія. Мені тридцять сім років. До війни займався торгівлею продуктів, а точніше овочів та фруктів. 

За весь час мені дуже запам’ятався саме перший день війни. Я разом з дружиною та сестрою зібрались якраз їхати на ринок, в той момент ми були в завантаженому автобусі і десь приблизно 1 км від нас, може трохи більше, прямо перед нашими очима «взірвався» один винищувач,. Це було дуже страшно, на той момент здалося, що це наші останні хвилини життя. Насамперед, ми думали тільки про дітей. Саме після цього випадку ми вирішили, що треба їхати, їхати в те місце, де в першу чергу буде безпечно дітям. 

Наразі знаходжусь в Німеччині. У Німеччині роботи немає. Живемо на фінансові виплати від німецького уряду. Волонтери дуже допомогли з житлом, із реєстрацією документів та з грошима на перший час. Уся наша сім’я дуже пригнічена через теперішню ситуацію. Діти почали частіше плакати та проситися додому. Нам с дружиною морально стає з кожним днем все важче і важче. 

Діти маленькі, тому ці страшні події ще не усвідомлюють. Війна перевернула все моє життя з ніг на голову. Тепер все треба починати з самого початку. Довелось покинути свій дім, свою роботу, яка годувала нас. Дуже хочеться додому. Плани на найближче майбутнє – це повернутися додому. 

Не дивлячись на те, що я знаходжуся далеко від рідного дому та своєї України, свою користь та допомогу я все одно намагаюся приносити. У моєму місті є жінка, яка залишилася та допомагає мені в цьому. Я попросив свою знайому Олену про те, щоб вона приїхала до мене додому, забрала фрукти та віддала дитячому будинку, будинку для літніх людей, церквам та храмам. Один-два рази на тиждень Олена зі своїм чоловіком приїжджала до мене додому та завантажувала свій міні-автобус і все розвозила. У перший день війни я сам поїхав в храм та віддав багато цитрусових, гранатів, бананів.

Я займаюся благодійністю не тільки під час війни. До війни я особисто відвідував дитячі будинки, монастирі та завжди привозив або одяг, або продукти харчування тощо. Цю допомогу я віддаю не від якогось благодійного фонду, а від свого серця. Це є моє особисте добровільне побажання. Я не можу забувати про тих, хто потребує більше допомоги, аніж я. 

Кожен день я благаю Бога, щоб ця клята війна якнайшвидше вже закінчилась. Щоб багато сімей та дітей повернулися додому. Щоб всі були живі та більше не було людських втрат. І я впевнений, все так і буде».

Ось таку історію нам розповів Костянтин Бузила. Також нам вдалося поговорити з Оленою, про яку розповідав нам Костя: 

«Костя – це та людина, про яку треба говорити. Він дуже чудова людина, він ніколи не пройде повз когось. Він завжди допоможе, подзвонить, запитає що потрібно. Костя до війни сам відвозив в дитячі будинки по 20-30 ящиків фруктів. А коли почалася війна, він зателефонував мені та пояснив де саме вдома в нього взяти фрукти. Саме від нього ми відвозили все на блокпости та у дитячі будинки, на вокзали куди саме приїжджали дітки-переселенці з Миколаєва та Маріуполя. Цілу фуру фруктів ми роздали завдяки Кості. Це була допомога від чистого серця».