«Мені циганка нагадала»

До Вашої уваги цікава стаття-спогад про життя ромської громади міста Свалява. Автор статті – відомий місцевий краєзнавець та правник Михайло Іванович Турок – згадує 2016 рік, Міжнародний день ромів, історію ромів світу та свого рідного міста, сучасне життя у поселенні:

 «П’ятниця 8 квітня 2016 року для циган Сваляви пройшла тихо і мирно, як і десятки чи сотні попередніх. Одні з самого ранку звично підмітали вулиці, інші з торбами спішили на залізничний вокзал, а деякі гуртувались у юрби, щоб розповзтися по району в пошуках металобрухту та іншого непотребу. Не виключаю, що значна кількість їх ще дрімала закутавшись у незліченні перини. А між тим всі вони, без винятку, від малечі і до старого саме в цей день вишикувавшись у довжелезну колону і під тужливий спів, чи ритмічні викрутаси циганського танцю з бубонцями, у супроводі прімо гуслярів, баяністів, гітаристів мали попрямувати під міський Будинок культури, чи до Амфітеатру, чи у гіршому випадку до стадіону, і там закрутити небачену містом гулянку. Колону мали прикрашати декілька шовковистих стягів, на яких переливались б різнобарвними кольорами кибитка, підкова, колода карт. Цього зроблено не було і шанс заявити про себе у всій красі упущено. 

Картаюсь і я, що вчасно не написав цю статтю і не спонукав свалявських ромів (у перекладі «людина») започаткувати їхнє «престольне» свято у рідному місті. Хоча привітання від місцевої влади були, та не всі роми, не кажучи вже про нас, знали. Що стосується торжества і відповідно гулянки, то вона відбулася, але в Ужгороді, і Сваляву на ній таки представив місцевий «баро» – Матвій Балінт. І не вважайте цей вступ глумом над ромами, бо підстави почати день 8 квітня саме по вище описаному сценарію були, та й ще які. 

На фото: Матвій Балінт

Саме 8 квітня 1971 року, тобто сорок п’ять років тому (ось чому я натякнув на свято циган у нашому місті) у Лондоні відбувся Всесвітній циганський конгрес, наслідком якого було визнання себе циганами усього світу однією не територіальною нацією і прийняття національних символів – стягу і гімну основаного на циганській народній пісні «Джелем, джелем». А на стягах замість герба прийнято малювати знайомі предмети (кибитку, підкову, колоду   карт) про які вказувалось вище.

 Тому у зв’язку з цією знаменною датою у долі циган, я і зайнявся ціллю – в силу можливого підняти занавіску над їхньою історією в цілому і наших, рідних свалявських, зокрема.

Так ось, загальноприйнятою думкою є те, що походять роми з Північної Індії, які десь 1500 років тому полишили батьківщину і пройшовши Єгипет та Малу Азію досягли Балканського півострова, а вже звідти перейшли до Європи. Найбільше їх розселились в Угорщині, Румунії, Болгарії, Словаччині і т.д. У нашій області це п’ятий за чисельністю народ. Згідно перепису населення за 2001 рік, їх у Закарпатті нараховувалось близько 14 тис. ( думаю, що і на той час набагато більше). Тим не менш, якщо у нашій області ця цифра становить десь 1,1 % населення, то по Україні вона відповідає 30 % усіх циган країни. Якщо в 1959 р. ромів було 4970 (далось взнаки знищення циган під час війни), то у 2001 р. – 14004 чол. До того ж зважте, що середній розмір домогосподарств у регіоні відповідає числу 3,9 осіб, коли ж циганського – 5,6. Це найвищий показник серед всіх найбільших національностей не тільки в області, але і в Україні.

 На фото: люди коло мосту на р. Латориця, м. Свалява.

У Свалявському районі на час перепису 2001 р. нараховувалось 800 чоловік або 1,4 % населення. На сьогоднішній день згідно точних відомостей, які може мати ніхто інший, як їхній очільник, у нас нараховується 2280 чол. 

Та оскільки за статистичною «цифірю» важко побачити живу, просту людину з її радощами і болем, побутом і традиціями, органами управління і звичаєвим правом, то краще я зупинюся на декотрих із них – бо саме історія циган Свалявщини цікавить вас, а не суха і бездушна арифметика. Та почну я свою розповідь про ромів насамперед з представлення їх керівника – Матвія Балінта. Звичайно, вжите мною слово «керівник» не цілком правильне, бо ми звикли кликати його барон (за словами Матвія, правильно – баро), а сам він себе скромно «возвеличує» як голова громадської організації «Романі Яг», або як голова самоврядної організації ромів Свалявщини, що діє у відповідності з затвердженим Положенням, або ще як депутат міської ради п’яти скликань. Саме при його допомозі ми зробимо екскурсію у минуле свалявських ромів.

Так ось. Вони поселились на теренах нашого міста приблизно 200-250 років тому, перекочувавши з земель Угорщини, Румунії (спочатку були Виноградівщина, Тячівщина, а звідти до нас). Першими переселенцями була трійка родин: Балінт Петро Миколайович, Балог Михайло, Горій Марія. Житло спершу облаштували під урочищем «Чонок» (приблизно територія податкової служби). Потім місце їх розташування перемістилось на територію нинішнього Меморіалу загиблим угорцям та пам’ятника військовим, загиблим у 1914-1918 роках. Це переміщення, не виключаю, було пов’язано з прокладанням вузькоколійки попід Чонком і врешті-решт графом Шенборном було надана їм територія біля військової частини. Балінт Петро і був першим баро наших циган. Після нього керманичами ромів були: Рац Федор (син), Балінт Петро Петрович (внук), Аміт Йосиф, Фонтош Іван, Терпак Євгеній і на сьогоднішній день, як вказав вище, двадцять чотири роки цією спільнотою керує Балінт Матвій (праправнук). Саме ці родини є і нині домінуючими.

На фото: роми Сваляви, кінець 1930-х років

Стосовно виду занять, завдяки яким роми виживали, то на мій подив (коли я проаналізував факти), вони в своїй більшості завжди були представниками, як говорять нині, так званого малого бізнесу. 

Правда, що звучить смішно і в якійсь мірі глумливо? А тепер на мить уявіть їхні вироби і систему реалізації. Нині ви купуєте шлакоблоки у приватного підприємця, а в свій час ним була циганська родина, яка за договором з вами по ціні від 0,10 коп. і вище згодилася вам «наметати 10 000 вальків». По суті, у 50-90 роки минулого століття вони були справжніми конкурентами цегельних заводів, які не справлялась з попитом на цеглу. А водостічні труби, а приймання «цуря-ряньдя» за дитячу «свисталку когутик», чи пачку чорного не молотого перцю, а очищення вигрібної ями і т.д. Я вже не кажу про більш заможних, які мали у власності коней і за готівку орали, возили дрова, сіно і т.д. Чи не вбачається в цьому прообраз нинішнього малого бізнесу? Звичайно в часи розвинутого соціалізму ніхто з цим миритися не бажав, а тому з метою уникнути відповідальності за дармоїдство (???) багато з них працювали на само низьких неоплачуваних роботах. 

Кардинальні зміни у житті ромів настали з розвалом Союзу. І що дивно, саме вони, скажемо так, менш відчутно постраждали від усяких знецінень, розкрадань, корупції і девальвації. І це є другим доказом моєї думки стосовно того, що роми у нас були «розсадниками» малого бізнесу. Їх миттєва реакція на зміни і пристосування до нових умов свідчить на користь цього твердження. Скло, макулатура, метал, хрін, горіхи, яблука, торгівля взуттям, одягом, дрібним товаром – цьому перерахунку не має кінця. Це крім традиційного бляхарства, лозоплетіння, ковальських робіт, розвезенням дров і т.д. І тому не дивно, що нині 70 % ромів, за словами баро, живуть набагато заможніше, якому я вірю, побачивши у багатьох дворах легкові автомобілі та зведені добротні сучасні будинки та меблі. Смію стверджувати, що цей добробут у порівняно скрутний час – це виключна заслуга Балінта Матвія. Судіть самі чи я правий.

 За його керівництва проведений до будинків газ, вода, частина вулиць асфальтована, інші відремонтовані, започатковано (зараз на стадії завершення) молодіжне будівництво на 37 сімей по так званій вулиці Угорській. Із п’яти вулиць, за словами Матвія, освітлена одна. Це він підкреслив з притиском, з якого я зрозумів, що його однодумці подумають за кого голосувати (вище я не даремно вказав цифру 2280 чол.). 

На фото: Мирослав Горват, Матвій Балінт, Євгенія Навроцька

Перерахування зробленого може призвести до думки, що я возвеличую Матвія і наведене – це не правда. Так думав і я, поки не задав провокаційного запитання відносно школи. Та припущення мої не виправдались. Замість початкових класів, на базі ЗОСШ школи № 3 відкрито по вул. Верховинській школу № 5, де роми отримають неповну середню освіту (9класів). В ній є п’ять наповнених учнями класів. І знову-таки, баро тримає процес навчання на контролі. Не вірите? А в те, що Аміт – студентка медичного інституту вірите? А в те, що Рац Федор студент 2 курсу навчального закладу в Києві, який готує працівників митниці вірите? А в те, що саме у Сваляві відкрито юридично-правовий центр по наданню первинної правової допомоги ромам, куди входять Мукачівський (!!!), Перечинський райони, нічого не говорить вам? Переконався я і в тому, що Матвій Олександрович цілеспрямованої натури і достойний керівник такого специфічного люду, як роми. Крім наведеного, він зумів домогтися виплати сім’ям репресованих родин грошової компенсації, 14 родинам в районі щомісячно особисто розвозить набір харчових продуктів вартістю близько 1500 грн., створив фольклорний ансамбль «Ром-Дром» (у перекладі – циганська дорога), що брав участь у республіканських і міжнародних конкурсах, турбується про сезонне працевлаштування людей і т.д.

 Та що є дивним, так це те, що баро не одноосібно «карає і милує». Виявляється, він створив правління «Романі Яг» з 12 чоловік, які і вирішують нагальні проблеми, а 2-3 рази в рік обов’язково скликає загальні збори ромів. (погодьтеся, що не кожна церква, село, громадське об’єднання поступає так). Між іншим, одні з них були навіть викладені в комп’ютерній мережі (мова йшла про обрання нового баро).

Та найбільшим моїм здивуванням були не звичаї (похорони з музикою, укладення шлюбу без реєстрації, в зв’язку з чим немає розлучень у суді, навіть не оповідь про учасника Другої світової війни – орденоносця Балінт Василя, якому баро допоміг отримати відповідні документи та нагороди у військкоматі), а наявність чіткого контролю за чужими особами, які прибули до ромів з інших районів чи областей. Ви могли собі уявити, що кожен прибулець зобов’язаний повідомити про себе, і саме баро вирішує, чи дозволити прибульцю перебувати у таборі. А мені все життя здавалося, що табір – це прохідний двір. 

А щодо гадання циганки, то вона у Львові на залізничному вокзалі нагадала, що у 100 років у мене на великому передньому пальці правої ноги з ліва виросте «тюксем» (укр. – мозоль). Як ви гадаєте, вона правду казала? До сто років ще так далеко, а мені так ся хоче знати!»

Центральне фото: картина «Циганка-ворожка» (Бартоломео Пінеллі, Італія, 1816 р.). Інші фото з відкритих джерел.

Михайло Іванович Турок, м. Свалява