Історії війни: Іван Ніколаєнко з Вугледара

Мене звати Іван Ніколаєнко, сам з Вугледара. Якраз ми були там, коли нас почали бомбити. Ми ховались у підвалі. Моя жінка не ходить, вона інвалід. Ми її на руках несли у підвал, думали трохи побудемо і все, підемо по домах. Не виходячи ми просиділи у підвалі два тижні. Місто наше сильно обстрілювали, з чого лиш могли. Ми залишились без води, без газу, нічого не було. Сиділи у підвали два тижні. Ми там сиділи, а вони якраз розбивали наші дома. Наш район розбили вщент. Це жахливо і неможливо передати, як там було. З підвалу не можна було вийти. Виходиш і взривається снаряд. Стріляли з усіх сторін. В дома стріляють, дома горять. Два тижні сиділи у підвалі у поросі, важкий стан був. Нас було 60 осіб у підвалі. Ми не знали що нам робити, потім волонтери зібрали нас всіх, посадили в автобус. Нас 10 осіб у родині, так ми опинились у Дніпрі. Дорога теж була жахливою, було видно як стріляли, дим від горіння. Ми проскочили це все, нормально… 

Ось ми в Ужгороді, тут все добре, тихо. Тут ми відчуваємо себе у безпеці.