Стоматолог Артур

Наявні можливості сьогодення показують і надихають ромську молодь не тільки продовжувати сімейні традиції та напрями роботи, але й шукати додаткові ніші, де б вони могли ще більше розкрити свій потенціал. І тут вони не обмежуються вже звичними для родини й громади професіями. 

Громадськість доволі мало знає про ромів-медиків. Медицина - це благородна, та непроста галузь. Людина, яка планує пов’язати своє професійне життя з нею, свідомо бере на себе велику відповідальність за стан здоров’я великої кількості своїх майбутніх пацієнтів. 

Ми завітали в гості до молодого рома - Артура Іваненка, який живе у Херсоні. Артур змалечку розглядав можливість бути ювеліром або перекладачем. Проте, вже ближче до випускних класів, йому запропонували розглянути й можливість подати свої документи до місцевого медичного коледжу, щоб згодом стати зубним техніком. 

Я наважився сісти у стоматологічне крісло) Наша цікава розмова почалася з невеликого жарту.

Артур Іваненко: А давай я тобі видалю два передні зуба!

Віктор Човка: Давай. Буде гарно так? 

Артур Іваненко: Буде Голівуд. Знаєш як модно зараз без двох передніх зубів. 

Далі ми спілкувалися про життєвий шлях Артура.

Віктор Човка: Як ти вирішив стати стоматологом?

Артур Іваненко: Це було чисто спонтанне рішення. Я не мріяв бути стоматологом. Я хотів бути ювеліром або перекладачем. Такі були мої мрії. Але коли я навчався у дев’ятому  класі прийшов час вирішувати ким бути. Довелось обирати між цими двома професіями - ювелір та перекладач. Оскільки ювеліри за сумісництвом ще і зубні техніки, то м ені запропонували вступити до медичного коледжу. І здобути першу освіту та стати зубним техніком. Так і почалась моя історія у стоматології. У результаті я поступив до місцевого коледжу і провчився там три роки. 

Віктор Човка: Чому тебе зацікавила стоматологія? Можливо полюбляєш "мучити" людей? Куди ти пішов далі?

Артур Іваненко: У стоматології мені більше всього сподобалось те, що ти працюєш з людьми і намагаєшся їм допомогти. Наприклад, в минулому у мене була мрія стати перекладачем. Але ти просто людина, яка перебуває поряд або працює на відстані, Пишеш тексти, різні дурниці... А тут розумієш, що можеш зробити свій внесок у покращення життя іншої людини. І далі розвиватись.  Після закінчення коледжу був великий вибір: поїхати до Києва, Одеси, Запоріжжя. У зв’язку з тим, що всі міста знаходилися далеко, окрім Одеси, я і обрав Одесу. Завжди Одеса мені була до душі, подобалось там перебувати. Через те, що я провчився три роки тут, у Херсоні, з’явилася можливість поступити одразу на другий курс. Тому я поступив у Одесі і провчився не п’ять, а чотири роки. Коли я туди приїхав, мені було сімнадцять років. Я приїхав, нікого не знаю... Усе нове. Почалося питання щодо житла. Приїхали, а немає де жити - давай тоді подавати документи до гуртожитку. Так упродовж чотирьох років я прожив у гуртожитку. 

Віктор Човка: Самому не важко було вчитись? Ти - з ромської родини. У вас в родині всі мають освіту?

Артур Іваненко: У тата є вища освіта, у мами - середня спеціальна. Виходить, коли я приїхав до Одеси, мені було легко. Тому що в мене була база, яку я отримав тут, у Херсоні, у коледжі. Мені дуже сподобався ритм життя в Одесі. Колорит одеський. Після закінчення навчання я вагався, чи повертатися мені до Херсона, чи залишитися в Одесі. Якщо говорити про навчання, то мені подобалося навчатись на стоматології, медицині взагалі. Так вийшло, що я закінчив університет з червоним дипломом. 

Після закінчення навчання в Одесі мені треба було пройти дворічну інтернатуру. І у мене був вибір залишатись в Одесі, прожити там ще два роки або повернутись у Херсон. І вже тут шукати собі місце роботи. Взяв всі свої можливості у кулак і вирішив все ж повернутись додому. Тому що в Одесі немає родичів, знайомих, батьків. І набагато важче в Одесі. Ти розумієш, інтернатура починається і, як мінімум, треба шукати житло. Це вже важко! А під час інтернатури ти ж не заробляєш гроші. Додаткового заробітку в тебе немає. Я повернувся до Херсону і першим ділом звернувся до департаменту охорони здоров’я. Далі вже за направленням був відправлений сюди проходити інтернатуру. Насправді я навіть не планував тут залишатись працювати. І взагалі моя спеціалізація зараз – це хірургія загалом. Коли я проходив інтернатуру, думав буду протезистом або терапевтом, тим хто ставить пломби, таке…  А побувши тут у нас у хірургії через півтора роки я зрозумів, що хочу обрати саме хірургію. Зараз у мене спеціалізація - хірургія. Загалом це видалення. Як важкі видалення зубів мудрості, так і прості видалення… Видалення  абсцесів, різні операції на обличчі, видалення фібром, ліпом, багато чого. Це мінімум того, що ми робимо. Також ставимо імпланти, синус ліфтинги, багато чого… 

Віктор Човка: Як відреагували колеги, коли ти прийшов сюди і побачили тебе такого, темненького? 

Артур Іваненко: Коли я сюди прийшов, не дуже всі так спілкувались. Тому що прийшли студенти після університету, проходять інтернатуру, про що з ними говорити? Підкинули роботи - піди там щось зроби. Через пів року всі почали задавати питання. Кажуть: "Артур ти такий темненький в нас, ти напевно, вірменин?" Кажу, та ні, не вірмен. "А хто ти по національності?" Кажу, я - ром. "Та не може бути!"

Віктор Човка: А зараз, як реагують на тебе роми? Мабуть, кажуть Доктор! Пишаються тобою?

Артур Іваненко: Не знаю навіть. Я знаю у нас в Україні зараз багато ромів стоматологів. Ті, які закінчують навчання, а також вже на інтернатурі. Це, я думаю, дуже перспективно. Можливо, скоро буде мережа наших стоматологів.