Ромофобія в Україні - гучні випадки та законодавчий аспект

Ромофобія: що це таке та де шукати захисту?

«Ромофобію можна віднести до такого загального терміну, як ксенофобія, який охоплює різні прояви нетерпимості. Але є сенс в тому, щоб її відокремлювати. Ще є такий тотожний термін як антициганізм, який також виділяє дискримінацію ромів. Дослідник Юліуш Рошташ вважає, що ромофобія та антициганізм характерні тим, що роми не можуть користуватися своїми правами та відстоювати себе, тому стають легкою мішенню для приниження. Це можна простежити з огляду на діяльність праворадикальних груп», – зазначає Юліан Кондур, проєктний координатор Ромського жіночого фонду «Чіріклі».  

Разом з експертом Юліаном Кондуром ми поговорили про те, що таке ромофобія, як вона пов’язана зі злочинами на ґрунті ненависті та як від цього захищає українське законодавство.

Що таке ромофобія?

Ромська громада щоденно стикається з утисками та дискримінацією внаслідок негативних стереотипів та культурних забобонів, які глибоко вкорінилась в суспільстві. Расистські дії проти ромів/ок мають негативний вплив на можливість та здатність здобувати освіту, працювати, отримувати медичну допомогу та житло. Багато випадків нерівного ставлення залишаються безкарними, оскільки вони мають непрямий, неочевидний характер. Проте існують способи протидії домаганням та дискримінації, а також конкретні випадки, коли можна успішно боротися з ними.

Пряма дискримінація. Пряма дискримінація відбувається тоді, коли особа або організація (наприклад, броварня, магазин або постачальник послуг) відкрито дискримінує людину чи групу, поводиться з ними гірше, ніж з іншими, через те, ким вони є. Прикладами цього можуть бути такі речі, як паб або магазин, який повісив на двері табличку з написом «Ромам заборонено вхід».

Непряма дискримінація. Непряма дискримінація відбувається тоді, коли місцевий орган влади, орган охорони здоров'я, школа тощо, виключає окрему особу чи групу або обмежує їх доступ до послуг через певні їхні ознаки. Тобто, при однаковій ситуації чи правилах, ромська спільнота може опинитися в гіршому становищі. Приміром, коли під час дистанційного навчання в школах для занять використовують тільки комп’ютери чи ноутбуки, без жодних альтернатив, а деякі ромські сім’ї не мають таких пристроїв. Відповідно, дитина не зможе отримувати оцінки та повноцінно навчатися.  

Ромофобія за своєю суттю є тим самим, що й дискримінація за етнічними ознаками. Альянс проти антиромського руху (Alliance against Antigypsyism) пропонує таке визначення: ромофобія або антиромське ставлення – це історичний, стійкий комплекс звичайного расизму щодо соціальних груп, ідентифікованих певним кліше. Воно включає в себе стереотипне та упереджене уявлення щодо ромської спільноти, дискримінаційні соціальні структури та насильницькі практики, які принижують людську гідність.

Резонансні справи

У нашій державі злочини на ґрунті ненависті, а також вороже ставлення та цькування ромської спільноти – не рідкість. Наприклад, гучним випадком ромофобії є зіткнення двох груп жителів селища Вільшани, що сталося навесні 2017 року. Там селищний голова, Андрій Литвинов, його родичі, товариші й озброєні люди в масках скоїли напад на місцеву ромську громаду. Внаслідок цього голова ромської громади Микола Каспицький отримав вогнепальне смертельне поранення в груди, а по інших ромах стріляли з травматичної зброї. Інцидент розслідують досі, а самі ромські активіст(к)и наголошують, що це було цілеспрямоване вбивство на ґрунті расової та етнічної нетерпимості до ромської спільноти.

Подекуди ромофобне ставлення транслюють і представники влади. Так, на нараді у квітні 2020 року, мер Івано-Франківську Руслан Марцінків заявив: «Цигани, ні, вірніше, особи ромської статі. Ми вже бус давали, вивезли їх на Закарпаття. Чого вони далі тут?». А тих, хто їхати з міста відмовився, він наказав «запакувати і відвезти». За фактом цих висловлювань міського голови слідчі поліції почали кримінальне провадження за ст. 161 Кримінального кодексу України – порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками. 

«Злочини на ґрунті ненависті та ромофобія – це пов’язані між собою речі. Особливо якщо йдеться про суб’єктів, які вдаються до таких правопорушень. Зокрема, про правоохоронні органи. Вони є тими, хто також порушує права людини за національними ознаками, вдаються до незаконних затримань, збору відбитків пальців (дактилоскопії), етнічного профайлінгу», – додає Юліан Кондур. 

Також резонансним є випадок, що стався у серпні 2020 року на Харківщині. Тоді жителі селища Андріївка вийшли на центральну площу з вимогою виселити місцевих ромів/ок, звинувачуючи їх у вчиненні злочинів. Попри те, що протестувальники/ці були налаштовані агресивно, реакції від поліції не було. Пізніше так звана «акція» переросла у погром: учасники та учасниці події, вигукуючи ксенофобні фрази, закидали яйцями будинок однієї з ромських родин. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження за фактом хуліганства та порушення рівноправності громадян залежно від їх національної належності.

Тож експерт додає, що є також й інші суб’єкти, які вдаються до злочинів на ґрунті нетерпимості з якихось радикальних мотивів та етнічної ненависті – різні групи людей, які називають себе націоналістами. Вони мають велику історію того, як чинять такі дії, але зрештою залишаються безкарними. Проте, як підсумовує Юліан, вчинити такий злочин може й будь-яка інша людина, яка не належить до певних організацій чи угрупувань.

Що каже законодавство?

Одним із інструментів, які протидіють ромофобії, є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Цей Закон трактує дискримінацію як ситуацію, за якої особа або група осіб за їх ознаками зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі. Серед таких «дискримінаційних ознак» – раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, громадянство, сімейний чи майновий стан, місце проживання, мовні ознаки тощо. А в ст. 24 Конституції України визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за цими ж ознаками.

Згідно зі ст. 14 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, може звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до Уповноваженого ВРУ з прав людини та до суду. Передбачено також, що людина, яка зазнала дискримінації, має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. А от особи, які самі вдалися до дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Наразі Україна також є Державою-учасницею таких міжнародних правових документів як Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція з захисту прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, культурні та соціальні права. Ці документи є гарантом рівних прав та недискримінаційного ставлення, тому на них також можна та потрібно посилатися, захищаючи свої права.

Крім того, Міжнародна конвенція ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р.), ратифікована Українською РСР у 1969 році, передбачає, що Держави-учасниці оголошують злочином, який карається за законом,  всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також усі акти насильства або підбурювання до таких актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також  подання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності.

Також важливо нагадати, що влітку 2021 року Кабмін схвалив «Стратегію сприяння реалізації прав і можливостей ромського населення до 2030 року». У ньому, своєю чергою, згадуються також елементи таких важливих документів як «Ромський стратегічний рамковий документ Європейського Союзу для рівності, інклюзії та участі на 2020-2030 роки», «Стратегічний план дій Ради Європи з інклюзії ромів та кочівників на 2020-2025 роки» та «План дій з покращення ситуації ромів і сінті в регіоні ОБСЄ».

Стратегія, серед іншого, охоплює такі важливі напрямки роботи як протидія дискримінації та правовий захист ромського населення. За словами Юліана Кондура, питання так званої «ромської стратегії» розв’язується повільно, адже національні та регіональні плани дій до неї ще не прийняті.

«Зараз це таке вікно можливостей для ромських організацій, аби напрацювати ці плани та привернути увагу до важливих речей. Ми намагаємося сприяти тому, щоб влада знаходила партнерів/ок серед ромів/ок, з якими б можна було консультуватися щодо протидії дискримінації, допомоги з працевлаштуванням, отриманням документів, якісної освіти тощо», – додав на завершення експерт.