Кожна дитина була травмована війною, а деякі калічили себе: як «Голос Ромні» допомагає переселенцям долати наслідки війни

Щонайменше 50 тисяч ромів покинули свої домівки в окупованих та прифронтових районах України. Наслідки вимушеної еміграції однакові для українців усіх національностей: психологічні травми, проблеми із пошуком житла та роботи. Проте, ромська спільнота України відчуває під час війни подвійне навантаження, оскільки, окрім очевидних наслідків російської агресії, їй доводиться долати і дискримінацію. Ми поговорили із запорізькою активісткою, президенткою ГО «Голос Ромні» Анжелікою Бєловою про виклики, які постали перед ромськими сім’ями та як громадські організації допомагають переселенцям відновити життя. 

Евакуацію з Запоріжжя за кордон на початку повномасштабного вторгнення Анжеліка Бєлова називає однією з найтравматичніших подій свого життя. 

Анжеліка Бєлова. Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

«Я потрапила до Будапешта, в якому давно мріяла побувати. Бійтеся своїх бажань, однозначно, ─ стримано іронізує Анжеліка Бєлова. ─ Це була травматична подія для мене, оскільки мій чоловік, який є для мене найближчим другом, лишився в Україні. Я мала взяти відповідальність не тільки за мою доньку, а й ще за чотирьох жінок із моєї родини. Знайти житло, облаштувати все для них, аби вони нічого не потребували. Зараз я розумію, наскільки сильною я була в той момент». 

Етнічних українців селили разом, ромів ─ окремо

Волонтерську діяльність Анжеліка Бєлова не припиняла ані на день: окрім проєктів підтримки переселенців у межах України, активістка долучалася до ініціатив допомоги ромкам за кордоном. Найбільше її обурив кейс дискримінації українських ромів за кордоном, який вона зафіксувала, коли працювала у партнерстві із проєктом European Roma Rights Center. Мова йде про сегрегацію у місцях тимчасового перебування. 

«Етнічних українців селили в одному приміщенні з, умовно кажучи, «білошкірими» людьми, а українських ромів з «темношкірими” людьми ─ з африканських країн, Індії і так далі. Поселення відбувалося в жахливих умовах, годували їх їжею гіршої якості [ніж етнічних українців, ─ ред.]», ─ розповідає Анжеліка. 

Закарпатські роми в контейнерних будинках в Угорщині. Фото: Zsófi Szász / 444.hu

Водночас з облаштуванням на новому місці, моніторингом порушення прав ромів в Угорщині, Ліка та її команда організації «Голос Ромні» започаткували проєкт гуманітарної допомоги переселенцям в Запорізькій та Дніпропетровській області. За даними Мінреінтеграції на осінь 2022 року, Дніпропетровська та Запорізька області були в лідерах за кількістю ВПО. З початку повномасштабного вторгнення і до сьогодні «Голос Ромні» забезпечив продуктовими наборами близько 30 тисяч людей. 

Анжеліка Бєлова під час гуманітарної місії в прифронтові райони Донецької та Запорізької областей. Серпень 2022 року. Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Відвідуючи Україну із моніторинговими візитами, Анжеліка шукала нових партнерів. 

«Дуже добре пам’ятаю момент. Я прямувала до Запоріжжя і сиділа на вокзалі у Львові, обговорюючи з «Корпусом Милосердя» нове партнерство», ─ розповідає Бєлова. Новим проєктом стала грошова допомога переселенцям, яка надається донині, у розмірі 2200 гривень на людину на місяць.  

У хлопчика почався нервовий тік

Та за півроку вимушеної міграції Ліка та її родина все ж вирішили повернутися додому. Рідне Запоріжжя на цей момент вже перебувало під щільними обстрілами, тож другою домівкою для Бєлових став Ужгород. Саме тут Анжеліка відкрила перший простір для дітей від «Голос Ромні». Паралельно із розвиваючими заняттями дітям надавали психологічну допомогу. Війна дуже сильно травмувала дітей України: 

«Кожна дитина була травмована війною, а деякі діти із досвідом селфхарму, тобто свідомо себе ранили, ─ згадує Анжеліка. ─ Була у нас родина з Харківської області, з Салтівки. Вони пережили авіабомбардування, і дитина не могла впоратися з цією травмою. 9-річна дівчинка різала себе, царапала та чесалася, в неї рани були на всьому тілі. Вона падала на підлогу, на плитку, щоб вдарити себе і зробити боляче. Істерики тривали по три години, мати була дуже виснажена. І наша психологиня в Ужгороді (неймовірна!), вона допомогла дитині впоратися». 

Дитячі центри «Голос Ромні». Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Активістка згадує ще одну трагічну історію ─ родини з Краматорська, яка намагалася евакуюватися з міста трагічного 8 квітня 2022 року. В той день о 10:30 росія атакувала ракетами «Точка-У» залізничний вокзал. 121 людина зазнала поранень, 61 людина загибла, серед загиблих були семеро дітей. 

Ракетний удар по залізничному вокзалу Краматорська, 08.04.2022. Фото: Andrea Carrubba/Агентство Anadolu через Getty Images

«І вони були на цьому вокзалі, вони вижили. Але в хлопчика почався нервовий тік, а згодом молодший син почав копіювати це. Вони живуть не в місті, а в області. І кожного дня вони їздили дві години маршруткою, аби потрапити до нашої психологині», ─ розповідає Анжеліка. 

Дитячі центри «Голос Ромні». Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Більше 300 дітей відвідують дитячий центр в Ужгороді щомісяця. За рік «Голос Ромні» вдалося масштабувати дитячі центри: тепер родини, які рятуються від війни, можуть розраховувати на підтримку для своїх дітей в Ужгороді, Кривому Розі та Запоріжжі. 

Обвальниця з Харкова навчилася перукарству в Ужгороді

Особистий досвід адаптації в новому місті та розмови з матерями, які приводили дітей до дитячих центрів, надихнули на створення безпечного простору для жінок-переселенок. 

«У мене була людина в Ужгороді, яка підтримувала мене, наша програмна директорка Аня. І жінки, які приходили до нас, часто наголошували, як важливо знайти свою спільноту», ─ згадує Анжеліка Бєлова. Жіночі простори «Місце сили», як і дитячі центри, починалися з пілотного проєкту в Ужгороді. 

Курс нарощування вій в Ужгороді від жіночого простору Place of Power. Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Тут жінкам-переселенкам надають психологічні консультації, читають курс англійської мови, а ще надають можливість записатися на курси перекваліфікації: жінки можуть швидко опанувати нову професію. За пів року існування проєкту простір надав допомогу 350 жінкам, 60 з яких отримали нову спеціальність. 

Анжеліка Бєлова розповідає історію жінки із Харкова, яка працювала на одному з заводів обвальницею: 

«Вона приїхала в Ужгород, і, звичайно, не могла знайти тут роботу за спеціальністю. Ужгород не індустріальне місто взагалі. І вона сказала, що мала давню мрію ─ стати перукаркою. Пройшла в нас навчання, почала практикуватися безоплатно як стажерка і врешті почала приймати людей», ─ ділиться Анжеліка. 

Випускниці кваліфікаційних курсів манікюру та перукарського мистецтва жіночого простору Place of Power. Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Для скорішого старту у новій професії в жіночих центрах «Місце сили» надають випускницям кваліфікаційних курсів стартові набори. Програмна директорка проєкту Анна Редько згадує історію ще однієї випускниці:

 «У нас проходила курси ромська дівчина з Ужгорода, яка давно шукала можливість опанувати професію манікюрниці. У неї є дитина, і дівчина зараз працює з дому як самозайнята особа. В перспективі хоче відкрити свій салон. Дуже сподіваємося, що в неї це вийде», ─ говорить Анна Редько. 

Після 8 класу ─ працювати на ринок

Важливість безпечного простору для ромських жінок обумовлена не тільки травматичними наслідками війни. Одна з цінностей, проголошених на сайті «Голос Ромні»: «Рівні можливості для жінок та чоловіків». Хоча проблеми гендерної рівності сьогодні відгукуються жінкам по всьому світі, вплив патріархальної культури обмежує ромських жінок у правах, які мають етнічні українки. 

«Жінка має бути домогосподаркою та сидіти з дітьми, а чоловік заробляти гроші. Через ці стереотипи дівчат дуже сильно обмежують у отриманні освіти. Вона сприймається як щось непотрібне. Мовляв, навіщо? Твоя задача ─ знайти хорошого чоловіка, бажано заможного», ─ пояснює Анжеліка Бєлова. 

Самій активістці пощастило не виборювати права на освіту: три покоління її родини мали вищу освіту і наголошували на її важливості:

«Мій прадід, який переховувався від нацистів під час Другої світової війни, ─ пояснює Ліка, ─ ставив освіту у пріоритет для всіх своїх дітей: як для хлопчиків, так і для дівчат».  

Маленька Софійка в дитячому центрі «Голос Ромні», Ужгород. Фото:  Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Дипломована магістерка психології та активістка Анжеліка Бєлова впевнена, що доступ до освіти є ключем до самореалізації жінки. Проте, більшість ромських жінок в Україні не мають підтримки сім’ї стосовно питань самореалізації. 

«І це мова не про вищу освіту, а і середню також. В моєму оточенні були дівчата, які йшли після 8 класу працювати на ринки. В 2021 році я проводила дослідження для ОБСЄ стосовно доступу до освіти ромських дітей. Статистика випуску з 9 класу була не на користь дівчат. А заборона від чоловіка на освіту або пошук цікавої роботи, цього дуже багато і це всюди», ─ розповідає президентка «Голос Ромні». 

Випускниці кваліфікаційних курсів жіночого простору Place of Power. Фото: Фейсбук-сторінка @voiceofromni

Незахищеність ромських жінок Анжеліка Бєлова пояснює тяжінням спільноти до традиційності. 

«Через малу інтегрованість до українського суспільства, роми тримаються своєї культури, бояться втратити національну ідентичність і вважають, що ця патріархальна культура і традиційні цінності є частиною культури. Проте, важливо розділяти ці два поняття. Наша національна ідентичність ─ це мова, культура одягання, танці, пісні, обряди. Але обряди, які не порушують при цьому права людини, тому що, будемо говорити відверто, деякі обряди є доволі насильницькими», – говорить Бєлова. 

За словами активістки, ромські жінки з меншою вірогідністю звернуться до поліції щодо захисту своїх прав. В ромській спільноті історично обумовлена недовіра до правоохоронних органів, а громада може сприйняти звернення до поліції як «порушення звичаю». Саме тому зараз численні ромські громадські організації працюють на налагодження контакту з правоохоронними органами, аби змінити це. 

«Державні органи, зокрема поліція та соцслужби, відповідальні за поінформованість соціально незахищених жінок стосовно гендерно-зумовленого насильства. Велика кількість людей живе за межею бідності і не має навіть телефонів, аби звернутися до відповідних служб», ─ наголошує Анжеліка Бєлова. 

Табори та барони

Різниця у межах гендерних свобод, залученості в традиції та інтегрованості в українське суспільство помітна між регіонами, адже в Україні живе близько 15 етнічних груп ромів. Анжеліка Бєлова походить з етнічної групи сервів ─ українських ромів, які проживають переважно в південно-східній частині України. Серви говорять українською мовою, в їхньому ромському діалекті присутні архаїчні українські слова, а прізвища сервів переважно українські. 

Запоріжжя внаслідок ракетного удару росіян удару 24.09.2022. Фото: ДСНС України у Запорізькій області

«На Закарпатті громада живе інакше. Тут не обов’язкове сватівство, як в громаді сервів. Хлопець та дівчина спокійно можуть зустрічатися, почати жити разом і не піддаватися утиску зі сторони громади. На Закарпатті дівчата можуть одягатися вільно, джинси тут прийнятні. В нашому регіоні прикривати коліна спідницею ─ це обов’язково», – розповідає Ліка. 

Проте, активістка бачить проблему в соціально-економічному рівні ромської громади Закарпатської області: «Дуже багато людей проживають в таборах, у компактних поселеннях, без доступу до води, газу, опалення. Сильна бідність, низький доступ до освіти, ранні шлюби, ранні вагітності. Ми реєстрували 21-річну дівчину на грошову допомогу. Вона була вагітна сьомою дитиною. Через те, що багато людей живуть за межею бідності, на Закарпатті досі існує поняття «баронів». У мене як правозахисниці та активістки це викликає занепокоєння», ─ ділиться Анжеліка Бєлова.

На думку Анжеліки, майбутнє ромського жіночого руху в Україні ─ в руках незалежних спроможних жінок. 

«Я вірю, що ромських лідерок ставатиме все більше. І більше ставатиме незалежних жінок, які сприятимуть змінам у своїх громадах на місцях. Ми вже обговорюємо теми, які ще два роки тому здавалися неможливими, ─ сексуальна освіта, репродуктивне здоров’я. Я бачу, що багато ромських активісток вже йдуть у напрямку євроінтеграції і сповідування європейських цінностей», ─ резюмує Анжеліка Бєлова. 

* * *

Funding is provided by the U.S. Department of State’s Bureau of Educational and Cultural Affairs with Meridian International Center as the implementing partner