Header background image
Preloader desktop icon Preloader mobile icon
Ромський захисник Дмитро Титичко зі славнозвісної Закарпатської 128-ї бригади
16:25
19 січня 2023 р.

Ромський захисник Дмитро Титичко зі славнозвісної Закарпатської 128-ї бригади

Дмитро Титичко (32 роки) з перших днів війни прагнув вступити до лав Збройних Сил України. Йому було боляче дивитись, як жорстоко вбивають українських дітей: «У мене самого чотири доньки віком від двох до одинадцяти років. Мої донечки занадто малі щоб вони знали, що таке війна. Вони і досі думають, що тато на заробітках… Я просто не міг стояти осторонь того, що відбувається сьогодні в Україні», – каже Дмитро. 

Дмитро розповів трохи про себе: «Сам я родом зі Сваляви, це місто у Закарпатській області. Мої дитинство та юність були найпростішими, як і у кожного українського рома. Але це не завадило мені, коли вже став дорослим, вступити до лав ЗСУ. Тож, одинадцятого березня я вже був на передовій».

Батько чотирьох дітей, який мав можливість законно залишитись вдома, добровільно пішов до Збройних Сил України. Родина Дмитра не знала про його наміри.

Дмитро розповідає: «Я втік з хати, аби записатись добровольцем у військкоматі. Коли мої дізнались, то дуже плакали, казали «Що ти наробив?» Перший час я казав, що знаходжусь тільки на посту у військовій частині».

Коли Дмитро знаходить вільний час, завжди дзвонить до рідних, як і кожний воїн. Дуже сумує за доньками.

Війна

Бойовий шлях воїна Дмитро описує такими словами: 

«Я нічого не знав про війну. Сам автомат «калаш» я навчився збирати і розбирати у потязі, ми все вчили на ходу. Декілька разів я постріляв і все, я навчився. 

Це було десь шостого червня. Був один із перших днів, коли я дійсно відчув, що таке «війна». На той момент я знаходився в Запорізькій області, а в той день прилітало багато ракет. Ввечері кляті рашисти били по нам і нашим позиціям, прилітало метрів тридцять-сорок від нас. Звук глушить, ти не розумієш що відбувається, в нас навіть на той момент окопів не було.

Правда в тому, що роми ніколи не воювали і не брали масової участі ні в одній війні за всю історію людства, але зараз вороги підійшли до наших дверей і вбивають наших дітей, як роми можуть стояти осторонь? Згодом я побував в Херсоні, Соледарі та Бахмуті. За цей рік я тільки один раз був вдома. 

Я знав заради чого я пішов туди на фронт. Мені здається, що якби не мої діти, мене б вже не було на цьому світі, вони мене тримають на Землі. І якщо б була можливість повернути час назад, я би все одно пішов на фронт. Дуже хочеться побачити сім’ю, це єдина мрія на даний момент».

Що цікаво, на початку моєї служби побратими, дізнавшись що я ром, і деякі хлопці ховали речі від мене – напевно думали, що я вкраду. А наразі ми всі браття, пройшли разом «і вогонь, і воду». Подружились дуже, кожен піклується один за одного, ми неначе сім’я. Сім місяців служили разом, а далі нас розділили. Ми не втрачаємо зв’язок один з одним, дзвонимо один одному. Було десять ромів нас разом, а залишилось троє, і всі добровільно пішли служити, ми з одного ромського поселення ромів на Свалявщині. 

Наразі головне, щоб небо над головою буле вільне, щоб життя було без страху за дітей. Миру нам Всім та перемоги!» 

Такими словами завершилось наше інтерв’ю з ромським захисником. 

Автор: Валентина Бузила, мережа EqualNet

Додати коментар

0 / 1500

Коментарі - 0

  • Немає доданих коментарів :(
Loader desktop icon Loader mobile icon