Ром Халід захищає Україну

«Мене звати Халід, мені дали це ім’я після того, як прийняв іслам та став мусульманином. Я з прекрасного міста Одеса. Я одружений, разом з дружиною виховуємо доньку, їй три роки. Власне, єдине, що я можу сказати – це те, що як тільки почалася війна, я намагався піти відразу добровольцем.

Але бути мобілізованим у мене ніяк не виходило впродовж двох-трьох місяців: мене не могли, чи не хотіли, забрати в армію. Тоді мені порадили тільки од ин вихід – якщо я підпишу контракт! Тільки тоді я зможу піти захищати свою сім’ю та свій народ. І я підписав контракт на три роки. Рішення піти на війну прийшло у мою голову відразу, так як це мій прямий громадянський обов’язок як чоловіки, істинного моджахеда-воїна, який зобов’язаний захищати свій дім і свою родину, як і країну. Україна, за фактом, дала мені все, що є в мене на даний момент – це любляча дружина, найкраща і найпрекрасніша дочка. Я вважаю що той, хто прийшов до нас з мечем, від меча і згине», – розповідає Халід.

Валентина: Якими були Ваші враження, коли вперше дізнались про війну?

Халід: Я дізнався про це як і всі інші люди – з оголошення про початок війни і про те, що на нас напали росіяни, коли пішли вибухи по всій країні і так далі. Своїй маленькій дитині я не пояснював, цим займалася дружина. Коли я пішов служити у військо, то на початку доньці говорили що «тато на роботі». Тепер вона знає, що тато військовий і захищає їх та Україну. Наразі моя сім’я перебуває в Україні.

Валентина: Як відреагувала Ваша сім’я на рішення піти на військову службу? 

Халід: У мене найкраща в світі дружина, вона у всьому мене завжди підтримує, в цій ситуації вона вагалася чи підтримувати мій вчинок. Але мою думку не можна було змінити, з часом вона почала шкодувати, що не змогла мене тоді відмовити, але вона все одно у мене найкраща! Багато родичів та друзів, зокрема сестра та брати відмовляли мене, але у нас різні позиції на життя, а точніше різний світогляд.  

Валентина: Який день за весь період війни Ви запам’ятали найбільше?

Халід: Найбільше мені запам’ятався день, коли я побачив свою родину. Він був шикарний … Моя дочка не відпускала мене з обіймів хвилин п’ятнадцять-двадцять, і обійми дружини, – це було найтепліше за довгий час. На даний момент я відчуваю себе супер, емоції звичайні. Мої плани на майбутнє (усе з волі Всевишнього Аллаха) перемогти і бути разом із сім’єю. Я прагну тільки перемоги і побільше б чоловіків справжніх ішли захищати Україну, а не тих хто в страху, як жінки, «вибігають» за кордон. Слава Україні! Україна понад усе!