Історії війни: медик Катерина Балабан з Одеси

Катерина Віталіївна Балабан майже все життя проживає в місті Одеса. Зараз дівчині двадцять три роки. Сім’я Катерини складається з батьків – мами Ради та батька Віталія, та двох маленьких братів Лева та Назара. Маленьку доньку Катерини також звати Катя. Хоч в будинку і проживають троє маленьких діточок, але думки про те, щоб покинути домівку та поїхати за кордон, в родині Балабанів не було. Дітки ще маленькі та, на щастя, не розуміють що в країні війна.

У 2021 році Катерина закінчила Одеський національний медичний університет і по його закінченню одразу ж почала працювати в Одеському пологовому будинку №7. Від задоволення та захоплення на цій роботі вона почала працювати понад десять діб на місяць, але буває й більше.  

«Дуже люблю свою роботу, готова все життя віддати цій роботі, дуже подобається ходити на пологи та на операції. Саме ця робота є моя душа та місце мого захоплення», – розповідає Катерина.

Стосовно війни Катерина говорить: «В новини про війну вірити не хотілось, та до останнього, навіть коли пролунали перші вибухи, також не вірилось. Але, на жаль, це сталось. 24 лютого цілий ранок я почала моніторити всі телеграм-групи з новинами, аби більш детальніше вивчити інформацію про те що сталося. 

Цілий місяць мені довелось сидіти вдома, та не ходити на роботу, невідомо що могло статися. Пізніше вже почала працювати, адже медичну допомогу потребують всі та завжди, а в моєму випадку навіть маленькі народжені дітки. Від гуманітарної допомоги я відмовилась. Насамперед вважаю, що є люди, які більше цього потребують, аніж я.

Перші дні війни було дуже тривожно. Але час іде. Тому як би тяжко не було, треба вчитися жити далі».

Плани на майбутнє у Катерини прості: «Продовжувати жити далі якомога нормальнішим життям, але й не забувати про тих, хто відає життя за наші добрі ранки». У пологовому будинку всі медичні працівники якамога частіше намагаються збирати допомогу нашим солдатам із Збройних Сил, Катерина не вийняток: «Один лікар, який працював в нашому пологовому багато років, наразі працює на передовій та допомагає нашим хлопцям. Також ми всім колективом зібрали кошти на пральну машину, засоби для прання та багато необхідної одежі, і відправили хлопцям», – пояснює Катерина.

«Війна та часті сирени, дуже мали негативний вплив на мою роботу. Щоразу коли лунала сирена, ми спускалися у безпечне місце разом зі всіма пацієнтами. Наше безпечне місце – це наш підвал, який обладнаний всіма необхідними речами та меблями. Також керівництво нашого полового будинку подбало про те, щоб всім нам було зручно знаходитися у сховищі. Там зроблений свіженький ремонт, розкладені диванчики та обладнаний окремий пологовий зал, в якому є все необхідне для операцій та пологів, адже ми повинні бути готові до всього. Для захисту немовлят при перевезенні в сховище у нас є спеціальні автокрісла, які подарували пологовому будинку. 

В нашому пологовому також народжують ромські дівчата та жінки. І коли вони бачать мене, вони завжди відчувають себе «ніби в своїй тарілці». Наші лікарі до всіх ставляться однаково, не дивлячись на те хто якої нації. Я по собі знаю, як це важливо. Адже, на жаль, погані стереотипи про ромів ще ніхто не відмінив. Я впевнена – це зможуть зробити тільки самі роми, довівши що ми на все здатні.

Люди які залишилися в Україні – це наше майбутнє. Ми залишилися для того, щоб підіймати свою країну, відбудовувати та виходити на новий кращий рівень життя. Також хочу побажати всім українцям думати тільки про хороше, зокрема про нашу перемогу, не нервуватись та намагатися жити далі. Всі наші думки матеріальні. Саме тому треба думати тільки про хороше. Все буде добре. А нашим хлопцям бажаю багато багато сили та терпіння, ми все одно переможемо!»