Такого, як зараз, раніше не було...

Вже третій місяць в Україні триває війна. Для деякої частки населення України це вже друга війна за життя. Редакції нашого Інформаційно-аналітичного агентства вдалось поспілкуватись з волонтерами, які підтримують особливо вразливу категорію людей – дітей Другої світової війни та переселенців уже теперішньої війни, серед яких, зокрема, й роми. Така підтримка стала можливою завдяки ромському компоненту в програмах підтримки України від фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» (нім. – Stiftung Erinnerung, Verantwortung und Zukunft, скор. – EVZ). 

«Такого, як зараз, не було», – каже 89-річна бабуся Віра, яка наприкінці лютого приїхала з дочкою з Харкова до Львова, рятуючись від бомбардувань у її рідному місті. «Вішали... і циган, і євреїв вбивали...», – не встигає продовжити розповідь Віра Володимирівна у відео, яке знімали волонтери під час розподілу допомоги, як за вікном почала вити сирена – повітряна тривога у Львові. «Але такого як зараз... Летить літак, прожектори світять і падають такі маленькі [показує] бомбочки, падають купами і все, але щоб такі бомби як зараз – не було таких. У моєму віці всі знають, що такого знущання як зараз не було», – ледве стримуючи сльози, продовжує бабуся Віра. «Як вони зараз дітей убивають, я не можу на це дивитися, мене звуть до телевізора, а я не можу дивитися, як вони зараз знущаються з людей. Була війна, але такого, як зараз, не було! Хоч він Гітлер, але такого не робив як цей падлюка». 

Рідний дядько бабусі Віри був одним із тисяч ромів, яких розстріляли у Бабиному Яру. Розповідаючи про минуле, бабуся згадала про усіх родичів, які постраждали від нацистського режиму під час Другої світової війни: «Таких людей повбивали, такі були одні на весь білий світ!», – каже Віра Володимирівна. Згадала і про родичку, яку разом із сім’єю живцем замурували. «Але такого, як зараз знущання не було!», – під виття сирен із упевненістю стверджує бабуся Віра. Жінка мріє повернутися до Харкова, каже, що у рідному домі навіть стіни лікують. Тим часом донька бабусі Віри намагається приховувати від матері жахіття, що відбувається в їхній рідній місцевості. 

Бабуся Віра стала однією з отримувачів продуктових наборів, якими у Львові забезпечують жертв нацистського режиму періоду Другої світової війни і найбільш соціально незахищені родини вимушених переселенців, які зараз рятуються від російського вторгнення зі сходу, півдня та центру України. «Практично у кожному будинку ми чуємо від наших бенефіціарів фразу «народилася під час однієї війни, помру під час іншої» – стільки болю та страху в їх очах за дітей та онуків, яким довелось побачити те ж, що і їм у дитинстві та молодості. Я щиро вдячний ромським сім’ям, які надали притулок ромським переселенцям, а також ромським волонтерам, які беруть участь у розподілі гуманітарної допомоги для ромів у Львові», – каже Микола Юрченко, координатор проекту у Львові. 

На фото: продуктова допомога у Львові ромам, які пережили нацистські переслідування за часів Другої світової війни

Валентина Петрівна – це ще одна отримувачка продуктової та медикаментозної підтримки, вона пам’ятає Другу світову війну з розповідей своїх старших братів, сестер та батьків, адже їй було лише три роки. Каже, що її родині слово «евакуація» добре знайоме: «Ми і у Харкові жили, і у Луганську, і на Донеччині, аж потім приїхали до Львова, у 1947 р.», – розповідає бабуся Валентина. «Там війна, голод, а тут був хліб, ринок, усе на світі», – пояснює Валентина Петрівна. Частину її родини заживо похоронили у шахті: «Усіх заживо покидали, аж земля дихала, люди викопали, усі вже мертві були, окрім однієї грудної дитини, дівчинки, її вдалось врятувати, вона досі жива», – ділиться історією бабуся Валентина.  

Історією свого вціління поділилась і Наталія Ільївна: «Почалось бомбардування з літаків, усі почали втікати: мій батько, Кирпач, Гусак, мати, усі, хто там були... Обертається батько й запитує у матері де я...», – розповідає бабуся Наталія. Як виявилось, у паніці мати залишила маленьку доньку біля брички. На щастя, батькові вдалось повернутись і забрати свою донечку, якій цього року виповниться 80 років. 

Зі слів Миколи Юрченка, з початку війни до Львова приїхало близько п’яти сотен ромів – це жінки, діти та люди похилого віку. Тоді як більшість чоловіків залишилось боронити країну: хто у лавах Збройних сил України, хто у Територіальній обороні, хто в добровільних патрульних об’єднаннях, хто волонтерить. Більшість ромських родин знайшли притулок в будинках та квартирах місцевої ромської громади. «Це про солідарність», – говорить Микола. «Ніхто не організовував цей процес, львівські роми дізнавались про прибуття ромів з гарячих точок, і просто запрошували їх до себе, це ставалося само по собі, це про солідарність і бажання бути корисним – хто як та чим може», – завершує Микола Юрченко. 

Микола, як волонтер, який допоміг з організацією розподілу продуктової та медикаментозної допомоги між ромами похилого віку та вразливими родинами-переселенців у Львові, каже: «Навколо цієї ідеї об’єднались й інші небайдужі роми, які як волонтери допомагають сортувати пакети, розвозити їх по будинкам, супроводжують реєстрацію отримувачів і таке інше. У кожного свій фронт!», – підсумовує Микола.

На фото: продуктова допомога у Львові переселенцям з числа найбільш вразливих ромських родин

У Івано-Франківській та Волинській областях продуктову підтримку розподіляють адресно у притулках для переселенців. А на Великдень навіть влаштували святкове чаювання та терапевтичну сесію з психологом для людей поважного віку, що знайшли на заході України другий дім на час війни. «Хоч і за таких обставин, але ми бачимо як діти різних національностей (євреї, українці, роми та інші) починають разом гратись в муніципальних притулках, або як люди похилого віку діляться своїми пігулками незважаючи на колір шкіри чи інші відмінності. Наразі всі ми – народ України», – розповідає Алла Бойчук, координатор проекту в Івано-Франківській області. 

На фото: отримувачі допомоги у Волинській та Івано-Франківській областях

«Ми підтримуємо людей з множинних категорій соціальної незахищеності. Спочатку в нашу область неохоче приїжджали переселенці – поряд ненадійний сусід, але зараз потік переселенців великий, як і усюди. Вдалося розселити людей поважного віку у гуртожитках, комунальних квартирах, рідше – у школах. Перед Великоднем ми забезпечили кожного індивідуальним набором продуктів харчування, але так само вирішили організувати спільну трапезу в одній із шкіл-притулків для переселенців поважного віку. Саме там ми побачили, що спільна трагедія стала платформою для єдності, стіна упереджень тоншає!», – поділилася своїми враженнями Оксана Гунчук, координатор проекту у Волинській області.  

* * *

Продуктова та медикаментозна підтримка для виживших від нацистських переслідувань періоду Другої світової війни, та особливо вразливих родин внутрішніх вимушених переселенців у Львівській, Волинській та Івано-Франківській областях стала можливою за всебічної підтримки німецького Фонду «Пам’ять, відповідальність, майбутнє» (нім. – Stiftung Erinnerung, Verantwortung und Zukunft, скор. – EVZ).