Header background image
Preloader desktop icon Preloader mobile icon
Люди, які пережили спільне горе
19:26
19 квітня 2022 р.

Люди, які пережили спільне горе

Марія Іванова – ромська громадська діячка з Чернігова, одна з перших активісток ромського правозахисного руху України, адвокатка, яка обожнює свою роботу по захисту прав ромів, керівниця Громадської організації Чернігівське міське національно-культурне товариство циган «Неве Рома». 

Початок російського вторгнення застав багатьох ромів Чернігова у місті, з якого вони через деякий час вже не мали змоги евакуюватись. Марія Іванова та багато чернігівчан довгий час не виходили на зв’язок і про їхню долю було не відомо. На щастя, вони врятувались!

Журналіст ІАА «RomaUA» Віктор Човка поспілкувався з Марією Івановою, яка розповіла про пережиті жахливі дні і тижні.


Розповідь Марії Іванової з Чернігова про жахіття війни 


- Розкажіть, будь ласка, як розпочалась війна? Як ви пережили блокадний період Чернігова? 

-     Я взагалі нічого спочатку не знала... У перший день війни, 24 лютого, я послухала новини і пішла відпочивати. Я живу у приватному будинку і моя спальня знаходиться з головної сторони нашої вулиці. Коли стала засипати, чую їде хороше іноземне авто (я з 16 років за кермом) і раптова автоматна черга (і таке «шоу» відбулося по всій вулиці).

- Це біля Вас одразу? 

- Біля мого дому. Мені аж соромно казати про це, але я настільки злякалась , що зуби почала клацати і нічого з ними не можна було зробити. Я перейшла у вітальню, там декілька днів відпочивала., а потім перейшла у свій кабінет. От так розпочалась для мене війна. Згодом зникло світло, вода, газ, звісно і опалення будинку стало неможливим. Поталанило, що газ йшов з конфорок на кухні. Людям, які звикли жити у комфортних умовах, вже пережити таке було важко. Ми молили Бога щоб пішов дощ. А коли Боженько нас почув, встала о п’ятій годині ранку аби набрати стічної дощової води. Цілий ранок я носила воду. Навіть зараз у мене у дворі багато різної посуди з дощовою водою. У ванній є вода, і в кухні. Це все через страх, що вода може зникнути. Але впевнена – вже нічого не пропаде. Було дуже холодно на дворі і в домі. Кабінет мій навпроти кухні і я відкривала двері в кабінеті щоб з кухні йшло якесь тепло. Під пуховим одіялом було тепло, а ніс був холодним-холодним. Наше місто Чернігів дуже гарне. Коли-небудь приїдете до мене.

- Сподіваюсь, що приїду!

-     Це старовинне місто, йому 1300 років, багато церков, зелені. Дуже гарне місто, яке зруйнували, на 70 %. Відео, яке я скинула – от там померли наші родичі. Царство Боже їм обом. Це страшно, страшно. Дивитись фільм або слухати розповідь не йде у порівняння з тим, що людина відчувала, відчула на собі. Були бомбардування, літали літаки в небі. Багато хто з людей бігали по підвалам, по погребам. Я принципово залишалась у домі. Зараз я живу одна, чоловік 31 жовтня 2021 р. помер від коронавірусу. Лежала на дивані, сварила путіна і просила Бога. Були дві жахливі ночі, ночі «пекла».

Чую свист снарядів, що прямо душу вивертає, таке як у дворі літає. І я думаю ну все, кінець Манюня. Бог милував. Буду жити довго як ворона (сміється). Декілька осколків від розірвавшихся снарядів, згодом я знайшла у дворі. У сусідів теж є осколки. Я ось показала вулицю зі знищеними домівками – це від мого дому десь один кілометр. Нашій вулиці поталанило… взагалі знищили все: просто жахливо і боляче дивитись. Люди страждають. Немає житла. Ще не всі комунікації налагоджені та відновлені. Не працюють магазини, банки, аптеки. Немає засобів для існування. За третім разом тільки змогла зняти гроші з карточки як і більшість людей (а це холод і три години черги). Лише зараз почались відкриватись ринки, волонтери з’явились, аптеки запрацювали. Дуже велика потреба була у медикаментах. Добре, що в мене багато друзів. Я і в Києві замовляла, і в Черкасах. Передали нам і для мене, і для сестри, і для ромів, і для українців наших. Потрібно було діставати життєво-необхідні ліки. Слава Богу, все це ми пережили!

- З Божою допомогою буде все добре. Скільки ромів живе у Чернігові? Скільки постраждало ромів? 

-     У самому Чернігові –  десь сорок сімей. В місті Ніжин там багато ромів живе, у місті Носівка, Городні і т.д Бідно в нас живуть роми. В Чернігові двоє ромів померло – бабуся з онукою. Снаряд попав у багатоповерхівку і з дев’ятого поверху до першого все було знищено. Якраз у цей момент вони перебували у квартирі. Більш ніж дванадцять днів їх та 50 чоловік українців, не могли дістати з-під завалів будинку. Їх забрали… навіть гробів не було. Поховали у мішках поліетиленових на кладовищі, де більшість ромів поховані. Дуже важко наразі мамі, яка втратила свою дитину. Вже пройшло сорок днів, а вона ніяк не може прийти до себе. Я допомагаю чим можу, нещодавно продукти занесла ромам. Про сусідів своїх українців теж не забула. Володимир Бамбула привіз нам гуманітарну допомогу з Черкас. Ми роздали продукти людям з постраждалих вулиць. Наші українці були дуже вдячні і відчули, що роми не такі як звикли про них говорити. Це добродушні люди, які у тяжкі хвилини поділяться останньою крихтою хліба.